Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Сергій Шиляєв – доброволець першої хвилі мобілізації 17-го окремого мотопіхотного батальйону, військовий капелан, волонтер та кулінар. Демобілізувавшись у травні 2015-го, з прапором «Молюся за Україну» почав їздити автостопом на Донбас як капелан.
– Після хвороби батька я повернувся додому, у Кропивницький. Торік на Різдво, помітивши скільки людей поневіряється на нашому залізничному вокзалі, вирішив допомогти їм хоча б їжею. Знаю по собі, наскільки важлива допомога тоді, коли ти у скрутному становищі і для життя немає елементарного, – пригадує Сергій. – Але спершу продуктів на всіх не вистачило. Я швиденько поїхав додому, приготував добавку і помчав назад. Там мене чекало вже втричі більше людей. З того часу я щосуботи спершу приїжджаю на вокзал, дивлюся скільки їх є, їду додому, готую, і за годину повертаюся вже зі стравами.
У нашій розмові Сергій Шиляєв пригадує, що недавно мав нагоду перевірити відповідальність жителів свого міста і запустив ще один цікавий проєкт.
– Я відкрив кав’ярню, де, окрім необхідної техніки, посуду та смаколиків, не було ні продавця, ні камер спостереження, – розповідає чоловік. – Лише сто гривень на розмін грошей. Щоранку, після відкриття, фотографував асортимент товару і йшов у справах. Люди приходили, робили каву, обирали солодощі й самостійно розраховувалися. Мої земляки впевнено здали тест на довіру, адже за рік існування цього закладу я лише двічі не дорахувався сотні гривень.
Щоразу над місцем, де Сергій роздає безкоштовні обіди, майорить український прапор із підписами бійців. Волонтер знімає його тоді, коли закінчується обід.
– Я вішаю його для того, щоб люди розуміли – ми збираємося не просто так, а для оновлення й спасіння нашої нації, – говорить капелан. – Одним харчуванням справа не закінчується. Ми спілкуємося, люди розповідають про свої долі, проблеми. І уявляєте, в одному із журналістських сюжетів про наші обіди, родина впізнала на кадрах свого батька і забрала його додому. А ще трьох безпритульних з вокзалу таки вдалося відправити на реабілітацію від алкогольної залежності.
Чоловік вірить, якщо людина дійсно хоче змінитися – вона це зробить. Адже причини на таке життя в кожного з його знайомих безхатьків – різні.
– Хтось прогорів з орендою квартири, хтось втратив пам’ять, когось жінка вигнала з дому… Ситуації – різноманітні, – продовжує волонтер. – Але, потрапивши на вулицю, не в усіх вистачає сил намітити собі ціль і йти до неї, незважаючи на різні проблеми й невдачі. Хтось зневірюється, опускає руки і не бачить майбутнього, а хтось – чіпляється за найменший шанс повернутися до нормального життя. З дружиною, дітьми та дахом над головою.
Сергій каже, що обіди готує самостійно, адже за фахом він ще й кулінар. Інколи допомагають небайдужі містяни як працею, так і продуктами.
– Насправді я не збираюся зупинятися тільки на приготуванні суботніх обідів. Планую відкрити в нашому місті реабілітаційний центр, де люди зможуть змінити своє життя. І я їм про це завжди говорю.
