Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
До бронзового монумента «Дерево Свободи» сьогодні зранку прийшли сотні вінничан. Це військовослужбовці й ветерани, очільники міста та області й просто небайдужі. Прийшли, аби вшанувати тих, хто шість років тому загинув під час Революції Гідності — Героїв Небесної Сотні. Хто поклав квіти, хто схилив голову, слухаючи «Пливе кача» й щемливі присвячені Героям слова…
— Гаряче серце проти БТРів, відважний погляд проти снайперів, незламна стійкість у безстрашнім леті й палка молитва без лукавих слів, — лунало на алеї Героїв Небесної Сотні.
Серед Героїв Небесної Сотні — троє вінничан: Максим Шимко, Валерій Брезденюк і Леонід Полянський. Усім посмертно присвоєно найвищу державну нагороду — Герой України.
Майдан став не просто епіцентром подій у держави, він став її серцем і душею. На Майдані не існувало поділу на бідних чи багатих, сильних чи слабких, старих чи молодих. Як не було й не існує поділу держави на схід та захід. Він об’єднав десятки тисяч українців з різних куточків країни, які пліч-о-пліч боролися за гідність, незалежність і справедливість.
