Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
17 лютого Дзвін Пам’яті пролунав двадцять два рази у пам`ять про бійців, які загинули в цей день у різні роки внаслідок збройної агресії Росії на Донбасі та під час миротворчих місій.
До Зали Пам`яті вшанувати загиблих прийшли їхні рідні та близькі друзі. Кореспонденту АрміяInform вдалося поспілкуватись з одним із них.
Максим – друг Олексія Лисенка, лейтенанта 93-ї окремої механізованої бригади, який загинув у 2016-му.
‒ Дружили з першого класу… Так вийшло, що 17 лютого – мій день народження. І цього дня 2016-го якраз мала закінчуватись ротація в Олексія. Думаю, чого це він не телефонує? Ми святкували, і наш спільний друг зателефонував десь о 8-й вечора і повідомив: Олексій на міні підірвався. У той день він із побратимами виконував завдання. Їх усього було четверо, троє загинули. Один вижив ‒ той, який йшов останнім. До речі, на могилу Олексія цей хлопець приїжджав учора. У нього після підриву було безліч хірургічних операцій, але нині, наче, все більш-менш, ‒ розповів Максим.
Із його слів, Олексій завжди був активним, компанійським хлопцем, брав участь у конкурсах, змаганнях. У школі вважав, що головне – знання, а не оцінки.
Батько Олексія помер, мати – Тамара Олексіїівна – була в Максима вихователькою у дитячому садочку, де й досі працює.
‒ Перші два роки після смерті Олексія ми з нею, як бачилися, то плакали. Це нині – чотири роки спливло, і вона дещо відійшла від горя. У неї ще дочка старша є – сестричка Олексія. Мабуть, через це матері трішки легше. Ми з Тамарою Олексіївною спілкуємося і тепер. Це вона попросила мене прийти до Зали Пам’яті. Бо сама не змогла. Захворіла… Наші однокласники і командир Олексія вчора приходили на могилу – в Петровому, що на Кіровоградщині, ‒ продовжив Максим.
Він додає, що Олексій закінчив військову кафедру, був офіцером запасу. Коли його мобілізували, довгий час служив у Львові, потім на Широкому Лані, де готував військових для ротації. А потім хлопця відправили до Мар`їнки, Пісок…
17 лютого на могилу Олексія завжди приходять мати та однокласники. У Петрівській гімназії, де він вчився, є пам`ятна дошка. На могилі – пам’ятник, фото Олексія, український прапор та хрест.
‒ …Я приїхав до Петрового на похорони Олексія, і він мені наснився. Сказав: «Я вже там». І показав наверх. Потім додав: «У мене все нормально, я тут із усіма вже познайомився. Скажи всім, що у мене все гаразд»…
Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Лисенко Олексій Сергійович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно), медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно), відзнакою «Інженерні війська. АТО» (посмертно).
