Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Росіяни дуже полюбляють використовувати чужий винахід або розробку, а потім гучно заявити про черговий ривок власних конструкторів. Саме такий випадок стався і з новим танком Т-14 «Армата».
Не нова ідея, забракована лідером озброєнь
Ідея створити танк із баштою без екіпажу не нова. З 1976 року в Харкові майже 10 років розробляли танк Об’єкт 477 «Боксер» на подовженій базі шасі Т-64. У башту встановили гармату ЛП-81 калібру 152 мм, механізм заряджання якої складався з трьох суміжних барабанів на 34 постріли, який через надскладну конструкцію замінили – револьверного типу. Екіпаж – 3 чоловіки, кожен перебував у своєму відсіку. Механік-водій – у центрі корпусу попереду, командир та навідник – під баштою в корпусі. Двигун 6ТД потужністю 1000 к.с. розганяв п’ятидесятитонну машину до 63 кілометрів на годину. Машину не вдалося довести до кінця через бюрократичну тяганину, документація на неї після 1991 року опинилася у східного сусіда.
У США танкобудівники в 1989-му розробили, а на початку 1990-их побудували в металі кілька дослідних зразків нової машини Blok-3 для можливої заміни М1 Abrams. Танк мав аналогічну до харківського Об’єкта 477 компоновку з дуже подібною баштою, в якій розміщалося озброєння і система керування вогнем. Під самою баштою – барабанний автомат заряджання. Екіпаж із трьох чоловік розташували в корпусі перед баштою в ізольованій капсулі. Вага танка, як і в нашого «Боксера», була 50 тонн. Американці всебічно вивчили й випробували нову концепцію танка і прийшли до висновку: ця конструкція безперспективна з низки причин:
- У разі пробиття борта корпусу і потрапляння снаряда в боєукладку автомата заряджання, відбувався вибух такої сили, що відривав башту.
- Повноцінний захист борта капсули з екіпажем та снарядного відсіку неможливий.
- Гармата й системи управління вогнем вразливі навіть до вогню автоматичної зброї.
- У випадку пошкодження або виходу з ладу автомата заряджання чи системи управління вогнем, екіпаж не може вручну заряджати гармату й наводити її на ціль.
- Незручність завантаження боєприпасів у автомат заряджання.
Після випробувань американські журналісти поцікавились думкою про машину в танкіста. І ось, що він відповів: «Так, танк цікавий, я бажав би, щоб цей танк був у нашій армії, але я б не хотів на ньому воювати. Мені він не сподобався».
– Чому?
– Не подобається і все!
Американці впевнились: танк такої конструкції і компоновки, окрім зовнішнього грізного вигляду, суттєвих переваг перед класичною не має. Одна з побудованих машин до сьогодні вкривається іржею на Абердинському полігоні.
Росіяни, бажаючи вразити світ науковими досягненнями, нічого кращого не придумали, як скопіювали компоновку танка, башту з автоматом заряджання та бронекапсулу для екіпажу. Зрештою, вони вирішили, що концепція основного танка з баштою без екіпажу є надсучасною і створили найбільший та найвищий танк у світі – Т-14 «Армату».
У РФ вважають: «Армата» має низку переваг над існуючими танками НАТО: у Т-14 лобову броню не пробивають сучасні снаряди і ракети, як і інші унікальні технічні новинки. Серед натовських танків згадується і «Леопард-2», не здатний пробити захист Т-14. Словом, «Армату» традиційно рекламують як російську зброю, що не має аналогів і за своєю бойовою міццю перевершує існуючі танки. Але чому на Заході не будують подібні машини? Не можуть, чи не вбачають за потрібне? Чому Німеччина, Велика Британія, Франція й інші країни вслід за США не продукують танки, схожі на «Армату»? Спробуємо розібратись в основних характеристиках Т-14.
Гармата та боєприпаси
«Армата» оснащена 125-мм гарматою 2А82-1М, довжиною ствола 56 калібрів, що на 40 сантиметрів довша гармати Leopard-2А8. Вона виконана з частково хромованим стволом, без ежектора для продувки каналу ствола, бо башта без екіпажу. Гармата має підвищену жорсткість труби, точність і кучність стрільби. Але через різке підвищення початкової швидкості снаряду та тиску в каналі ствола живучість його зменшилась, удвічі поступаючись гарматам сучасних танків.
У комплект боєприпасів входить керована ракета ЗУБК21 «Спринтер» із тандемною кумулятивною бойовою частиною. Дальність стрільби 100-8000 метрів, бронепробиття – 950 мм. Також Т-14 може використовувати бронебійно-підкаліберний снаряд «Вакуум-1», здатний з дистанції 2000 метрів під кутом 90 градусів пробити 850 мм броні. Крім боєприпасів для боротьби з бронетехнікою, є осколково-шрапнельні снаряди ЗОФ82 «Тельник».
Боєкомплект – 45 роздільно-гільзових пострілів. Гільзи картонні, такі як і в Т-72. 32 постріли знаходяться під баштою в автоматі заряджання барабанного типу. Ще 13 пострілів – у кормовій частині башти, ними поповнюють автомат заряджання тільки в «тилових» умовах на зупинці. Технічна скорострільність з місця становить 12 пострілів на хвилину, а з ходу не перевищує 6-9.
У боєкомплекті Т-14 снаряди з картонними гільзами для кращого згорання, як і в інших російських танках. Тому, коли броню пробиває ворожий снаряд та потрапляє в автомат заряджання, відбувається детонація боєприпасів, що призводить до знищення машини.
Танкісти та піхотинці країн НАТО на навчаннях відпрацьовують спеціальну вправу «Попади в автомат заряджання російського танка».
Броньовий захист
Лоб корпуса сильно броньований, але в передній частині в районі бронекапсули не витримує влучань бронебійно-підкаліберних снарядів, починаючи з 105-го калібру. Звісно, що при враженні броні екіпаж, який сидить в капсулі в рядок, немає шансу на виживання.
Башта має бронювання: лоб 150 мм, борта 80 мм, корма 30 мм. Дах башти 70 мм катаної броні та 12,5 мм корундової кераміки. Захист башти вразливий для автоматичних (20-40-мм) гармат БМП.
Надмоторні решітки розташовані над радіаторами і мають велику площу через те, що система охолодження двигуна потребує багато повітря. Завдяки цьому згадана ділянка танка вразлива для мінометного обстрілу, вогнеметів та пляшок із запалювальною сумішшю. Двигун з агрегатами системи охолодження займає об’єм 4,35 м3 проти 1,9 м3 у Т-90.
(далі буде)
