Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Шестеро майстрів пензля з України та Литви вирішили розповісти про відчуття, що виникають у цивільної людини під час перебування біля межі з окупованою частиною Донбасу. Для цього Федір Александрович, Сергій Захаров, Валерія Москвітіна, Вігантас Веяс, Саулюс Паукштис та Грета Бернотайте ще у вересні впродовж тижня зображували на полотні те, що побачили й відчули У Станиці Луганській. Поїздку ініціював український художник Федір Александрович, якому активно сприяла литовська сторона. Результатом їхньої роботи стала виставка полотен, які експонують у Вінниці. Як зазначив Посол Литви в Україні Марюс Януконіс, виставка – унікальна. Адже художній пленер у таких умовах в Україні проходив уперше.
– У Станиці Луганській відбувся перший художній пленер на лінії розмежування, яка розділяє два абсолютно різних світи, – зазначив Марюс Януконіс. – Перед тим, як роботи прибули до Вінниці, їх виставляли в Посольстві Литви та в одній з київських галерей. Деякі литовці вперше побачили «подих війни». Цими роботами митці нагадують: війна триває. І я вважаю, що Європа не повинна закривати очі й має говорити про це. Тому в наших планах – низка виставок, зокрема і в Литві.
Для декого з литовських художників поїздка до України далася нелегко. Так, Грету Бернотайте рідні довго вмовляли відмовитися від участі в пленері. Бо вважали, що писати картини в місці, поряд із яким точаться бої, невдала ідея. У Станиці Луганській Грета написала картину «Сонце». І висловила сподівання, що Україна здобуде повну перемогу на шляху до своєї незалежності.
Враженнями від перебування на території ділянки розведення військ у Станиці Луганській з читачами АрміяInform поділилася українська художниця Валерія Москвітіна. До речі, Валерії тема війни близька. Її чоловік – отець Сергій Дмитрієв – капелан 30-ї омбр, який з бригадою від початку АТО. А сама Валерія проводить заняття з арт-терапії з ветеранами.
– Головне, що може зробити художник, – це показати, як він бачить світ на полотні. Завдяки Посольству Литви в мене з’явилася можливість потрапити в атмосферу прифронтового містечка. Це дуже цікавий і корисний досвід. Окрім того, що ми писали картини, спілкувалися з місцевим населенням, проводили і зустрічі в школах.
На виставці представлено два полотна Валерії Москвітіной. Перша робота – «Спалені дерева», друга – «До червоного неба».
– Завжди намагаюся передавати своє бачення реальності й відчуття, що виникають від споглядання реальності так, аби в глядача лишалися позитивні емоції. Навіть якщо дійсність жахає. Перше враження від «Спалених дерев» – яскравість, насиченість барвами. Але коли придивляєшся, в очі впадають темно-сині дерева, скалічені осколками снарядів. Так, як і людські долі. На другій картині зображено міст Станиці Луганської, сходинки до нього і люди, які мають вирішити: куди їм рухатися – на ту сторону, де палає червона заграва війни, чи зостатися на цій стороні з синім кольором надії. І я сподіваюся, що Україна дочекається, що люди визначаться, куди їм рухатися далі, повернуться обличчям до неї.
Після Вінниці виставку «Подих війни» планують показати в Україні й у Литві.
