Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Восени 2014-го підрозділи 17-ї танкової бригади зайняли позиції поблизу Дебальцевого. Тоді ж разом із бійцями 128-ї гірсько-піхотної бригади вони звели серію опорних пунктів на панівних висотах від Троїцького до Попасної: «Пастух», «Сміливий», «Кінолог», «1702», «Єгер» та «Саша».
Цей ланцюг опорників прикривав Дебальцевський виступ, створюючи пунктирну лінію оборони…
Грамотно збудований прихисток урятував бійців
Слід зазначити, що одразу після виходу в район танкістів 17-ї відбулася перша значна подія, яка, на жаль, тоді не мала широкого розголосу. Це відчайдушний рейд танка «Єгер» під командою молодшого сержанта Олексія Осташевського. Під час рейду танк пройшов біля 20 кілометрів тилами противника, дійшовши до Стаханова. Дорогою він нищив живу силу і техніку противника. Справа ускладнювалася тим, що в танку був несправний зв’язок і повернути його вдалося завдяки діям розвідників підрозділу. Як пізніше пригадував його однополчанин, старший лейтенант Олексій Чабан: «Наступного дня після рейду в Стаханові оголосили траур, ховали бойовиків. Після того стало майже тихо – сепари зрозуміли, що тут стали українські танкісти».
Із початком бойових дій у січні 2015 року по опорних пунктах 17-ї танкової постійно вели вогонь артилерія, танки і кулемети. Бойовики неодноразово намагалися зрізати Дебальцевський виступ та заблокувати всі шляхи сполучення.
1 лютого 2015-го підрозділи російсько-окупаційних військ підійшли впритул до опорного пункту «Саша». Він розташувався на околиці села Троїцьке. Безпосередньо до опорника підходила балка, яка, на жаль, не була ані замінована, ані прикрита дозорами, ані навіть пристріляна. Сам опорний пункт не надто пристосований для кругової оборони. Там були 2 танки й піхота.
Користуючись балкою, близько сотні бойовиків зібралися у лісопосадці. Вони зайшли у тил опорника й замінували єдину дорогу, що вела до ВОП «Саша».
О шостій ранку вони атакували. Бій почався з успіху – їм вдалося захопити один танк і вони спробували закидати бліндаж танкістів гранатами, але грамотно збудований прихисток врятував бійців. Тоді ж загинув танкіст Дмитро Головін, який вийшов із бліндажа до танка.
Тоді ж командир БТГР «Атлет» підняв за тривогою резерв у складі двох танків та однієї БМП…
Атаку окупанта відбили. Ворог зазнав втрат кількістю 36-40 осіб
Як пригадує майор Сергій Федосенко (у 2015-му – старший лейтенант), танкісти разом із піхотою неодноразово відпрацьовували ймовірне відбиття атаки противника з різних напрямків, зокрема й на ВОП «Саша». На цьому наполягав комбат Геннадій Мірохін. І це відіграло майже вирішальну роль того дня.
Від Попасної до ВОП «Саша» було 20 км.Тому висувались швидко, навпростець через Новозванівку. Дорогою БМП десь загубилася, але часу бракувало, і Сергій Федосенко вирішив діяти самостійно. Десь о сьомій ранку танки Сергія Федосенка й Максима Мірошниченка вступили у бій.
Як пригадує капітан Максим Мірошніченко: «Ми після дамби за наказом «Федоса» (Сергія Федосенка) рушили не дорогою, а полем. Швидкість одразу впала, але ми не потрапили на міни. Мехвод – зампотех роти Олександр Андреєв − майстерно вів машину, а навідник Максим Чорненький відкрив вогонь на ураження, як тільки стало очевидно, де свої, а де бойовики».
Сержант Олександр Сурсяков, тоді – навідник-оператор танка з екіпажа Федосенка, розповідає: «Ми ломанулися крізь посадку, навпростець – а в мене одна думка – аби не пошкодили гармату. Я до мехвода Ігоря Пирогова – кричу йому в ТПП (танковий переговорний пристрій) – «Гармату між дерев!!!», а сам дивлюсь у приціл, та майже нічого не видно – багнюка, сніг, танк виляє…»
Внаслідок маневру танки несподівано вийшли в тил опорника. Машина Мірошниченка, проламуючи лісопосадку, розчавила двох бойовиків. Уцілілим бойовикам вони ще довго маритимуться у кошмарних снах – коли дві броньовані машини почали, гасаючи по полю, нищити їх одного за одним. Зв’язок був кепський, треба було його тримати через «Атлета», втрачаючи час. Але пропозиція Федосенка була дуже слушною – наші мають сховатися у бліндажах, а танкісти спокійно працюють по бойовиках. Вогонь противник вів постійно, але жодного влучення у танки, що маневрували, не було. Коли на полі бою панцирники постійно рухаються, ведуть вогонь ОФСами та з кулеметів, то треба мати неабиякі нерви, щоб стріляти у відповідь. Танк Сергія Федосенка під’їхав до капоніру опорного пункту, де стояла машина Михайла Москаленка. Його гармату пошкодило гранатою з РПГ. Танкісти не дали супротивнику використати другий захоплений танк – бойовики не змогли його завести.
Українські танки в бою також підтримував вогнем із сусіднього ВОП «Дзига». Працювала «мішка» Олексія Осташевського. Під час бою її підбили з ПТКР, екіпаж загинув… Але атаку окупанта відбили. Ворог зазнав втрат кількістю 36-40 осіб.
Того ж дня в передмісті Попасної тривав іще один бій — українські військові відбили танкову атаку окупантів.
Але, на думку Сергія Федосенка, то була, скоріше, розвідка боєм – бо дуже незначні сили задіяли. Скоріше за все, росіяни задумали дещо іншу ідею. Вони намагалися силами до роти піхоти, використовуючи тактику ДРГ – якраз приблизно сотня бойовиків – захопити ВОП, створити плацдарм і вже потім увести потужніше угрупування. Але – не вийшло.
Таким чином, спробу бойовиків вчинити оточення Дебальцевського угрупування проривом через Попасну, танкісти 17-ї танкової бригади відбили.
