ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Життя і служба у стилі rock military metal

4 Січня 2020
Життя і служба у стилі rock military metal

Що спільного у Військової служби правопорядку ЗС України із сучасною вітчизняною рок-тусовкою? Чому тренд «сумних і тужливих» пісень шкодить розвитку українського суспільства? Що робити, аби для молоді слова «патріотизм» та «обов’язок» мали значення?! Про це кореспондент Арміяinform поспілкувався із музикантом українського рок-гурту «Залізний Хрест»  Валерієм Мількіним.

Буквально у переддень Нового 2020 року хлопці з «Залізного Хреста» відіграли у Львові сольний концерт на честь 10-ї річниці існування рок-гурту. Дві години драйвової важкої музики у стилі метал. Унікальний  й репертуар, адже гурт виконує композиції на військово-патріотичну тематику, присвячені як окремим історичним постатям, так й  звитяжним  подіям боротьби українців проти поневолювачів у різні часи нашої історії. І якщо вже влаштовувати невеличкий лікбез для непосвячених у творчість музикантів, то свою назву гурт отримав на честь військової нагороди Армії УНР «Залізний Хрест за зимовий похід та бої».

«Сьогодні за барабанною установкою ветеран російсько-української війни Валерій Мількін, позивний «Борода»:  саме так фронтмен «Залізного Хреста» Богдан Жила відрекомендував аудиторії нашого співрозмовника. У цей час  Валерій виконує карколомне барабанне соло. А потім починається й концертне дійство. Звучать відомі  пісні  гурту  з альбому «Воля або смерть»: «Соколи», «Герой з народу», «Чорний ворон», «Козаки йдуть» тощо. До слова, познайомитись із творчістю музикантів можна переглянувши кліпи на YouTube.

Про любов із перших акордів

Попри яскравий сценічний псевдонім «Борода», Валерій Мількін єдиний начисто виголений учасник гурту. Ще б пак, адже він – діючий військовослужбовець однієї з військових частин Західного територіального управління Військової служби правопорядку ЗС України у званні прапорщика. Чи то, відповідно до нововведень, штаб-сержанта.

–  Я спадковий прапорщик, – з іронією каже Валерій. – Батько і мама теж військові. Так що армія, гарнізонне життя, відповідне коло спілкування були навколо з дитинства. Як казав один персонаж із армійської комедії: «Він не народився – його призвали». Оце про мене.

Батько Валерія – учасник бойових дій в Афганістані. До слова, саме він прямо чи опосередковано вплинув на захоплення сина рок-музикою.

– Році в 1987 чи 88-му, точно не пригадаю, батя привіз куплений у валютній крамниці «Берізка» двокасетник Sharp, – продовжує розповідати він. –  Уявіть, як це було круто. В однолітків або малопотужна «Весна» чи ВМ-12, або стаціонарний цеглоподібний «Маяк». А у мене імпортна техніка, що позитивно відзначалась звучанням. Байдуже, що магнітофон був трішки б/в. В одній з дек навіть хтось забув касету. І коли я увімкнув його вперше, то з динаміків гримнуло оце:

…Stand and fight
Live by your heart
Always one more try
I’m not afraid to die
Stand and fight
Say what you feel
Born with a heart of steel…

Це був культовий трек відомого метал-гурту Manowar під назвою Heart of Steel. Це нині вже розумієш, що касета була перезаписана разів із три, що звучання було не таке, як годиться. Що англійська тоді тільки зі словником та у межах шкільноїх програми. Але тоді для 12-річного пацана це було, як одкровення. Звісно, касета з записом рок-гурту була заслухана до дір. У особистій фонотеці стали з’являтися альбоми інших рок-виконавців. Одним словом це була любов з перших акордів.

Про стиль «мілітарі» без мейнстріму

–  До слова, носити камуфляж та бороду я почав коли, як нині кажуть, це ще не було мейнстрімом. Тільки но відкрилися перші секондхенди, там можна було знайти досить «живий» німецький армійський «флектарн». Коштував він недорого. Армійські ж німецькі берці також були по кишені. Тому в гардеробі переважав мілітарний стиль, – розповідає Валерій.

До початку епохи «нульових». Тобто до 2000 року, майбутній барабанщик «Залізного Хреста» встиг повчитися в авіаційному університеті на радіоелектронщика, послужити у війську та навіть закінчити школу прапорщиків у навчальному центрі «Десна». Там він опанував фах – фахівця із захисту інформації. Втім, побудувати кар’єру у війську тоді не вдалося: потрапив у хвилю скорочень.

–  У цей період відбулося багато чого цікавого в житті й службі. Той свій перший армійський досвід пригадую без огульного критицизму. Насамперед через людей із якими проходив службу. Вони багато чого мене навчили, і багато в чому розставили правильні життєві пріоритети. А це – безцінно, – коментує Валерій Мількін. – Згодом із деякими колишніми співслужбовцями пересікся вже на фронті російсько-української війни. Було до біса приємно побачити знайомі обличчя!

Упродовж цього часу були й експерименти на музичному поприщі. Зокрема, гра в рок-гурті під назвою «Трієст» , а пізніше  з гуртом «Ратичка С.» (до речі, два гітариста гурту входять в новий склад «Залізного хреста». – Авт.).  А після вимушеного звільнення з війська, ще й докорінна зміна діяльності. Валерій опанував фах художника-вітражиста.

–  Із відчуттям стилю я «товаришував», був доволі креативним скільки себе пам’ятаю. Та й руки з правильного місця росли (принаймі одна, так точно – сміється. – Авт.) завдяки батьковій науці, – говорить Валерій. – А тут одномоментно ти опиняєшся на «гражданці» без засобів для існування. Тому доводиться шукати заробіток. Так спочатку став учнем майстра-вітражиста. Потім взявся до справи вже самостійно.

Художні роботи Валерія, до слова, можна побачити у деяких церквах Львівщини. Та й приватні замовники досить часто замовляли окремі деталі інтер’єру: вітражні вікна, люстри тощо.

Про війну, ПТСР та шанси для війська

–  На фронті я опинився не просто так. Пішов добровольцем в третю хвилю мобілізації в 2014-му, – говорить Валерій. – Служив у 3-му батальйоні територіальної оборони «Воля», який формувався з мешканців Львівщини. Згодом цей підрозділ увійшов до складу однієї з механізованих бригад. Був головним сержантом мінометного взводу. Втім, за профілем мінометника не працював ані дня. Ми виконували завдання із прикриття та охорони реактивної артилерії. Пересувались разом із дивізіоном «Ураганів», а пізніше виконував «піхотні» функції на одному з РОПів. Власне, там, де ми були, на Луганщині, довелось у повному обсязі опанувати фах командира взводу.

Декілька слів про позивний. Цілковито природно, що сценічне рокерське псевдо «Борода»  трансформувалося у позивний. Однак не на довго: справа в тім, що один з офіцерів батальйону мав аналогічний позивний. То ж Валерію для виходу в радіоефір довелося «перехреститися» у «Барабашку».

–  Це від барабанщика, щоб ви розуміли, – сміється він. – До слова, навіть на фронті я репетицій не припиняв. Музиканту-ударнику в цьому розумінні легше за інших – будь-яка пласка поверхня, та, зрештою, і власна колінка перетворюється на музичний інструмент. Ну і хлопцям, звісно, настрій підіймав. Вчив грати. Разом співали. Стіни нашого бліндажа були геть всі розписані віршами та текстами патріотичних пісень.  Музика ж відволікає від сумних думок та й від страху допомагає позбутися. А в 2014 та 2015 році доволі багато було складних моментів.

З його слів, коли приїхав додому, то перше…побіг на репетицію до «Ратичок». Коли ти упродовж 2-3 годин граєш разом із однодумцями, усі негативні емоції, вся «темрява» відступає. Це той варіант, коли рок-музика, тай взагалі, музика, слугує терапією проти ПТСР.

–  Пауза в моїй армійській службі була понад 10 років, – говорить Валерій. – Я йшов із війська, яке можна було назвати «пострадянським». А повернувся вже в зовсім іншу структуру. Напевно найбільшим позитивним шоком для мене були молоді офіцери. І навіть не стільки кадрові молоді військові, а хлопці яких називають «піджаками». До прикладу, наш Андрій-Василь Дзюба. У 2014-му хлопець з освітою політолога, без уявлення про армію та військові порядки, лише зі знаннями з військової кафедри, йде до війська на посаду простого номера обслуги міномета. І тут саме розкривається, що в хлопця командирський талант. Нині він – начальник штабу батальйону в одній з механізованих бригад ОК «Захід». Удостоєний нагороди «Народний Герой України».

Валерій наголошує, що саме такі люди, для яких громадянський обов’язок не є просто гарною мовною конструкцією, а є стилем життя – такі люди і є шансом для війська змінитися у кращий бік відповідно до усіх задекларованих прагнень та напрямків у ЄС та НАТО.

Про рок-музику, військово-патріотичне виховання та службу у ВСП

Продовжуючи тематику армійської служби, Валерій наголошує, що в 2015 році, після  демобілізації не зміг довго всидіти на «гражданці». Після фронту в цивільному житті все не те і не так. До того ж, з’явилась можливість служити за фахом, який він здобув у школі прапорщиків: стати начальником групи служби захисту інформації у військовій частині Військової служби правопорядку в Львові. Водночас питання дотримання дисципліни та законності йому близькі по духу та за ідеєю, попри те, що рок-музикантів прийнято вважати досить бунтівними, схильними до епатажу натурами. Валерій це категорично заперечує.

–  Можна слухати і виконувати рок-музику, але водночас витримувати баланс дисципліни і порядку не лише в собі. Але й допомагати це робити іншим, – говорить він.

До слова, Валерію вдається витримувати баланс між службою, музичною творчістю та громадською активністю. Ба більше, ці три напрямки тісно взаємопов’язані.

Каже, щоб грати якісний рок, потрібні систематичні багатогодинні тренування. Крім того, це й робота з текстами пісень. Не кажучи вже про ґрунтовне ідейне наповнення власної творчості.

–  Якщо відверто, мені добряче поталанило, що я в 2013 році зустрівся із хлопцями з «Залізного Хреста». А саме з фронтменом гурту Богданом Жилою, – розповідає він. – Їхали в одному транспорті, розговорилися. З’ясувалося, що нам однаково болить одне й те ж: питання збереження національної ідентичності, збереження українських цінностей, популяризація героїчного спадку українців. Власне, так почалась наша співпраця. А коли в 2017 році Богдан запропонував зайняти місце барабанщика «Залізного хреста», я навіть не розмірковував, надав згоду.  Рок-музика це, насправді, дуже потужний інструмент для донесення ідей саме до молодого покоління. Подивіться, скільки рок-гуртів нині створюють патріотичну музику. Це і «Тінь сонця», і «Сокира Перуна», і «Гайдамаки» тощо. Кожен у своїй неповторній манері доносить до сердець та умів якусь часточку українського духу. З деякими з цих гуртів довелося пограти на одній сцені. Зокрема, лише в 2019 році «Залізний Хрест» брав участь у двох великих рок-фестивалях патріотичної музики: «Холодний яр» та «Зашків». Філософія наших пісень, зокрема, це не тужливі тексти про важку долю. Віктимність, загалом, не лише у творчості, шкідливе явище, яке вбиває бойовий дух нації. Наші композиції такі, що змушують кров кипіти, пробуджують гордість і відповідальність за те, що ти українець і маєш честь і право жити на цій землі. З гуртом співпрацює львівський поет та письменник Юрій Руф, який пише дуже пронизливі тексти. У поєднанні з рок-музикою це і створює той самий український патріотичний «мілітарі метал»!

Водночас Валерій знаходить час й на патріотичну роботу із підлітками та молоддю.

– Після того, як я повернувся з фронту, ми з земляками-побратимами зареєстрували громадську організацію «Дух нескорених». Основне завдання – робота у галузі патріотичного виховання молоді. Це усвідомлене і відповідальне рішення, яке визрівало впродовж тривалого періоду часу. Саме на фронті я усвідомив те, наскільки важлива мотивація, наскільки важливе персональне усвідомлення кожним не лише прав, але і обов’язків громадянина. І це потрібно вкорінювати у свідомості українця змалку. Важливі уміння думати, аналізувати, робити висновки, що йдуть не лише на власну користь, але й на користь держави. Напевно цим відрізняється справжній громадянин країни від представника народонаселення. Тому ми долучилися до цієї роботи. Часто буваємо у школах Львівщини. Організовуємо для учнів вишколи, що допомагають їм розкрити власний потенціал як лідерів, як громадян. І це найменше, що можна зробити, аби юні українці розуміли  значення  понять «обов’язок» і «патріотизм».

Про творчі плани й польові концерти

–  Ми з хлопцями тут підбивали підсумки творчого року, – говорить Валерій Мількін. – Дійшли висновку, що «Залізний Хрест» може і мусить збільшити свою творчу активність саме для військового середовища.

Нині музиканти готуються до виходу нового альбому, опрацьовують новий музичний матеріал. Оновлений (мається на увазі склад музикантів гурту. – Авт.) «Залізний хрест» змінює своє звучання, музика стає ще «важчою». Якщо усе піде за планом, то до завершення 2020 року альбом побачить світ. Буде запис у студії, CD-диски та вінілові платівки для прихильників класичного звучання. Інформація не буде «спойлером», але рок-виконавці хочуть наповнити цей альбом не лише піснями, але й зробити його більш просвітницьким. На компакт-диску будуть тексти з історичними довідками, фото та відео на військово-історичну тематику.

Окрім цього, є ідея створити суто акустичну програму якраз для польових концертів. Для музикантів не є проблемою зібратися і з мінімумом інструментів виїхати,  наприклад, у ППД військової частини, чи на полігон, а то й взагалі в район ООС.

–  Загалом увесь наш гурт дуже легкий на підйом і оперативний, якщо треба зробити щось корисне, – говорить Валерій Мількін. – До прикладу, ювілейний концерт до 10-ї річниці гурту організували за два тижні, вкинувши в бюджет свої кровні. Гадаю, що й ідею з польовими концертами для воїнів-побратимів організуємо так само. Адже моральна підтримка воїнів нашого фронту боротьби з окупантами від українського рок-фронту – свята справа!

Фото з архівів гурту «Залізний Хрест» і Валерія Мількіна

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram
Life story, MilitaryArt, Новини