Це далеко не вичерпний перелік вимог до наземних роботизованих комплексів, спроможних виконувати найрізноманітніші завдання на сучасному полі бою. Про завдання та різновиди НРК, визначальні характеристики…
Найстарший український «кіборг» із позивним «Тінь» живе у Шостці на Сумщині. До захисту летовища, яке стало символом незламності українських воїнів, він став у вересні 2014 року.
Боронити Україну Олександр Салов пішов у майже 69 років. В обласному військкоматі йому через поважний вік відмовили. Та це не зупинило патріота. Потрапив до «Правого сектору». А згодом воював у ДАПі. Його підрозділ обороняв будівлю колишнього Центру управління донецького аеропорту.
– Ми чергували. Вдень вони наступали, вночі – ні. Одного разу противник вистрілив із ручного протитанкового гранатомета. Наші відстрілювалися з вікна. Заряд залетів до наших в кімнату, але добре, що навпроти вікна були двері й граната пішла по коридору і у дверях уже розірвалася, – згадує події тих днів Олександр Васильович.
Через сильні артобстріли бійцям довелося залишити Центр управління і перебратися до старого термінала.
– Я стояв, тут танк виходить. Я його помітив, дивлюсь: він попід будівлею пішов прямо на нас. Мене він навряд чи бачив, бив по будівлі, він дулом так іще поводив і направив у мій бік. Я кажу хлопцям, зараз буде стріляти. В моєму розумінні мав спочатку дим піти, і тоді вже постріл, а я тільки сказав: «стріляти» і воно вже вибухнуло. І мене підняло і кинуло, – каже Олександр Салов.
Олександра Васильовича поранило в ногу і контузило. Та евакуювати його вдалося не одразу – противник гатив по українцях без зупину з танків та артилерії.
Після лікування в Дніпрі, як тільки стало легше, Олександр Васильович відклав милиці й повернувся до свого підрозділу. З травня 2016-го по жовтень 2017 року брав участь в обороні Мар’їнки, а в травні-листопаді 2018-го воював під Авдіївкою.
Нині Олександру Салову 74 роки. Чоловік має багато нагород. Та найбільше цінує відзнаку «За оборону Донецького аеропорту», як згадку про пережите, друзів, які пролили там свою кров, віддали життя за незалежність України. Це сумчани, яких він добре знав, – Сергій Табала з позивним «Сєвєр» — боєць Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» та шосткинець Іван Євдокименко – розвідник-кулеметник із 81-ї десантно-штурмової бригади. Вони загинули зовсім молодими, Сергію було 18 років, а Івану – 22.
Олександр Васильович, попри свій вік, веде досить активне громадське життя. Він частий гість шкіл, де проводить урок мужності, організатор і активний учасник різноманітних військово-патріотичних акцій.
– Для захисту Батьківщини вік – не перешкода, – вважає Олександр Васильович. – Це по плечу кожному, в кого є сила тримати в руках зброю, в серці мужність і незламний дух.
