Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Початок бойових дій
Наприкінці січня – початку лютого 2015-го артилерійські обстріли українських позицій на Дебальцевському виступі посилилися. Одночасно з боями поблизу Донецького аеропорту впродовж трьох тижнів противник щодня, двічі на добу – з настанням темряви і перед світанком, здійснював вогневі нальоти на позиції сил АТО в районах населених пунктів Попасна, Троїцьке, Нікішине, Чорнухине, Ольховатка, Рідкодуб, а також безпосередньо по Дебальцевому, нехтуючи безпекою цивільних мешканців.
За даними нашої розвідки, вогонь вели три дивізіони РСЗВ «Град», не менше однієї батареї РСЗВ «Ураган», батарея самохідних гаубиць «Піон» і два дивізіони гармат 152-го калібру. Крім того, безліч артилерії тактичного рівня – гармати калібру менше 152-мм і міномети. Пік обстрілів припав на 22 січня.
Артилерія ЗСУ відповідала жорстко й ефективно. Такі дії нашої артилерії змусили бойовиків перейти до тактики коротких вогневих нальотів. Свої реактивні системи противник став висувати на вогневі позиції виключно в період вечірніх і ранкових сутінків, ведучи вогонь майже «наосліп», без коригування. У такий спосіб, попри найвищу для бойових дій на Донбасі інтенсивність обстрілів, вони давали вкрай невисокий ефект. Так, у середині лютого в бік Дебальцевого за добу вилітало близько 100 повних пакетів РСЗВ «Град», але, як пригадують ті, хто там був, здебільшого це мало «звуковий ефект».
Оцінка планів противника
Після виведення підрозділів АТО з терміналів Донецького аеропорту і їхнього руйнування, росіяни вирішили ліквідувати Дебальцевський виступ. Нагадаємо, що згідно з Мінськими угодами місто мало залишатися під контролем уряду України.
Рішення захопити Дебальцеве для Кремля було насамперед політичним. Бої під «спірним» з точки зору мінських угод Донецьким летовищем завершилися в кінці січня майже нічим. Сили АТО покинули термінали, однак інфраструктура аеропорту була повністю знищена, українські війська закріпилися на дистанції вогневого контролю злітно-посадкової смуги, саму смугу підірвали, втрати бойовиків, навіть з погляду російської пропаганди, виявилися завеликими. А кількість узятих у полон українських військових, на думку росіян, була «надто маленькою» для того, щоб використовувати їх як «аргумент» на наступному етапі переговорів.
Командування ЗСУ усвідомлювало, що готується велика бойова операція. Про це свідчило те, що всі боєздатні формування сепаратистів відводили з передової на переформування і короткочасний відпочинок, ведучи демонстрацію підготовки наступу на кількох напрямках. За даними розвідки, обидва «армійські корпуси» агресора готувалися до боїв. Через кордон ішли колони зі зброєю та боєприпасами, а також з особовим складом регулярної армії РФ. Дебальцеве розглядали як один із можливих напрямків атаки, тому це угруповання підсилили в січні 2015 року підрозділами ЗСУ та МВС.
Як пригадує генерал Віктор Назаров, який тоді обіймав посаду заступника начальника Генштабу:
«У третій декаді січня закінчилася оборонна фаза боїв за аеропорт, і вони почали перекидати сили й засоби в район Дебальцевського виступу. Нарощували угруповання, щоби з кінця січня починати активні дії. Операцію почали готувати заздалегідь. Думаю, що підготовка почалася ще в грудні, активна – в січні. У нас були сумніви щодо того, де саме ворог завдасть основного удару. З боку Попасної – ми не боялися, там було прикриття. У районі Світлодарська, Горлівки і Майорська стояла тільки-но сформована 57-ма бригада. Там у противника теж не було перспектив. За доповідями комбрига, цій бригаді протистояли незначні сили. Який вони оберуть напрямок, було не зовсім зрозуміло.
З початком активних дій стало очевидно, що вибрали Вуглегірськ – Дебальцеве. Логіка в цьому є. Всі сили, що звільнилися з ДАПу, могли перекинути сюди. Фланг був добре прикритий Горлівкою, до того ж існувала можливість маневру.
Розуміючи цю загрозу, Генштаб ухвалив рішення передислокувати в Дебальцеве 30-ту бригаду, яка перебувала на прикритті адміністративного кордону на кримському перешийку. Прибувши до Дебальцевого, бригада наростила сили на плацдармі і пізніше, коли її задіяли в боях, дала можливість вести бойові дії триваліший час».
Дату початку операції противник обрав, виходячи з кількох чинників. Після того, як 23 січня завершилася активна фаза боїв за Донецький аеропорт, минуло п’ять днів. Цього вистачило, щоб провести швидке відновлення боєздатності, перекинути вивільнені сили до Дебальцевого, підтягнути резерви й забезпечити інтегрування до лав «АК» сил, які прибувають з території Росії.
Першою добре відомою подією активної фази з використанням бронетехніки стала невдала спроба бойовиків захопити висоту 307,5 – опорник «Валєра».
Генерал Назаров пригадує:
«Вони зосередилися на двох напрямках: Вуглегірськ і Чорнухине – Городище. Південний фас виступу практично не обстрілювали, по ньому не було спроб фронтального наступу. Цьому сприяла місцевість як чинник стримування – їхні війська притиснуті до міста, і при спробі вести наступальні дії були позбавлені маневру…»
Слід враховувати, що, крім оперативного чинника, у плануванні дій противник намагався використати і політичний фактор. Тими днями готувався новий етап тристоронніх переговорів у Мінську, на які російське керівництво хотіло вийти з «козирями» у вигляді чергової «порівнянної з Іловайськом перемоги».
Важливим був і кліматичний чинник. Початок січня в регіоні виявився аномально холодним. 9-го числа в районі Дебальцевого зафіксована температура повітря мінус двадцять градусів за Цельсієм. Річки та заболочені заплави в районі майбутніх бойових дій скувала міцна крига, що давало змогу переміщати важку техніку практично в будь-якому напрямку і забезпечувало противнику умови для маневру. Однак незабаром потеплішало. За даними метеозведень, до кінця січня денна температура повітря піднялася до нуля градусів. Ймовірно, бажання скористатися залишковим замерзанням і підганяло російське командування почати операцію якомога швидше. Однак на 28 січня температура повітря впала до мінус трьох градусів і продовжувала знижуватися, що ймовірно істотно вплинуло на подальші події. До 18 лютого, дати завершення операції, температура повітря в регіоні становила плюс вісім градусів.
Бої із застосуванням піхоти і бронетехніки почалися на Дебальцевському виступі 28 січня по кількох напрямках. При цьому свої дії ані сепаратисти, ані Кремль ніяк не пояснювали й не коментували. Пізніше в одному з публічних виступів Путін заявив: «Дебальцеве брали донецькі шахтарі».
Далі буде…
Читайте також першу частину хроніки: «Дебальцеве було справжньою кісткою в горлі для окупанта».
Олександр Сурков, за матеріалами проєкту Patriot Book
