Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Упродовж Визвольних змагань 1917–1921 років Вінниця тричі ставала Тимчасовою Столицею Української Народної Республіки. Вперше Директорія (Уряд УНР) перебувала тут у грудні 1918 року. Найбільш плідним у державотворчій діяльності Директорії був другий період перебування — з 2 лютого по 6 березня 1919 року. Тоді активно видавали закони й розпорядження, формувалася та конкретизувалася політика. Зокрема було ухвалено закони й розпорядження «Про місцеві Конгреси і Ради трудового народу», «Про землю», «Про реформу судової влади», «Про запровадження в усіх вищих школах лектури українською мовою» тощо.
Як бачимо, гострота цих питань не зменшилася в Україні й по сьогодні. Тож, аби привернути увагу вінничан до подій столітньої давнини, працівники та волонтери Центру історії Вінниці постійно організовують різні інтерактивні заходи. Так, три роки тому в обласному центрі був організований Перший фестиваль військово-історичної реконструкції «Вінниця — Столиця УНР». Тоді вперше в Україні розпочала нести службу Почесна варта Української Народної Республіки, була відкрита меморіальна дошка Начальній команді Української Галицької Армії, презентована копія бронеавтомобіля — панцерника «Петлюра» — та проведена унікальна реконструкція бою Армії УНР проти білогвардійців. Відтоді і фестиваль, і участь Почесної варти УНР та панцерника «Петлюра» в різних урочистостях стали для міста традиційними.
— Саме під час проведення першого фестивалю ми зрозуміли, що осяжних символів, тобто таких, які можна побачити та торкнутися до них, пов’язаних з добою Перших визвольних змагань 1917-1921 рр., у Вінниці дуже мало, — розповідає директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен. — Наприклад, якщо запитати середньостатистичного вінничанина, який цікавиться історією, що в нас є з таких реліквій, то в найкращому випадку згадають про стіл Симона Петлюри. Проте обставини склались так, що з моменту будівництва нового корпусу Вінницького обласного краєзнавчого музею у 1970-х роках стіл поза експозицією. Причина дуже проста — історичну реліквію дуже важко винести з адміністративного приміщення через її габарити. Тому виникла ідея виготовити для фондів Центру історії Вінниці якісну музейну копію Бойового прапора 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Цей військовий підрозділ був обраний невипадково.
Тут варто зазначити, що переважна частина українських реконструкторів доби Української Революції так чи інакше відтворюють «Третю Залізну», окрім того, цей підрозділ дуже гарно вивчений істориками.
— А найголовніше те, — веде далі Олександр Федоришен, — що більша частина бойового шляху військового підрозділу пов’язана з Поділлям. Почесне звання «Залізна» вона отримала за переможний бій проти більшовицької армії за Вапнярський залізничний вузол у липні 1919 року. Тоді, як доповідав командир дивізії Олександр Удовиченко, «попри переважні сили ворога, курені 9-го пішого стрілецького полку, під керуванням старшини куреня Чміля, стійко відбивалися». Аби створити копію Бойового прапора, оригінал якого зберігається у Національному військово-історичному музеї, Вінницький міський голова звертався за погодженням до Міністра оборони.
Так, у День Захисника України в 2017-му у Вінниці з’явилась копія Бойового прапора третьої Залізної дивізії Армії УНР, яка стала першим експонатом майбутнього «Музею Вінниці».
— Оригінал цього прапора як реліквія пройшов надзвичайно тернистий шлях, цікавою є й історія потрапляння його в Україну, — із захопленням продовжує вінницький історик. — Стяг передав на Батьківщину очільник Української Автокефальної Православної Церкви Патріарх Мстислав (у миру Степан Скрипник), який до моменту свого чернецтва був старшиною, тобто офіцером Армії УНР. До того ж він був племінником Симона Петлюри. Знамено було створено в таборах для переміщених українських вояків на території Польщі, куди потрапила дивізія після остаточної поразки. В міжвоєнний час прапор був експонатом Музею визвольної боротьби в Парижі, а після Другої світової війни полетів за океан. Зберігався у Сполучених Штатах Америки, а Патріарх Мстислав був своєрідним «янголом-охоронцем» реліквії.
Коли в 1991 році Україна відновила свою незалежність, з ініціативи Мстислава Бойовий прапор 3-ї Залізної дивізії перевезли на Батьківщину. До речі, Степан Скрипник став єдиним бойовим офіцером українського війська часів УНР, чия нога ступила на землю відновленої незалежної України.
Установлений у Вінниці і єдиний в Україні пам’ятник (саме пам’ятник, а не погруддя чи барельєф) Симону Петлюрі. Основою ідеї формату пам’ятника стала відома фотографія, зроблена у 1919 році в Кам’янці-Подільському. А розкладена на колінах карта з позначенням Вінниці та Києва стала художнім доповненням історичного образу «двох столиць». До речі, цей пам’ятник привернув увагу Владіміра Путіна, який, повторюючи всі штампи радянської пропаганди, обурився з приводу вшанування Верховного отамана УНР під час виступу на Валдайському форумі два роки тому.
— Симон Петлюра — це важливий символ боротьби українців за власну державу, який безпосередньо пов’язаний з Вінницею, у якій як голова Директорії та Головний Отаман Війська і Флоту УНР він перебував неодноразово впродовж 1919-1920 років, — закінчує розповідь Олександр Федоришен. — Але цей символ облитий багнюкою, незаслужено оббреханий. У 1920-30-х роках у голови наших співвітчизників активно втлумачувався образ «петлюрівця-розбійника», а будь-який прояв української самосвідомості кваліфікувався як прояв «петлюрівщини». Це, до речі, був такий самий прийом, який активно застосовує російська пропаганда, просуваючи образ українських «хунти» та «фашистів». На щастя, сьогодні люди, які сто років тому щиро боролись за незалежність Української держави, здобувають заслужену повагу в нашому суспільстві. Приємно, що саме вінничани за підтримки міської влади зробили перші кроки з меморіалізації видатної постаті Симона Петлюри.
