Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Крига скресла — панове… Цією відомою фразою великого комбінатора Остапа Бендера можна охарактеризувати нещодавнє рішення 340 народних депутатів, які ухвалили в першому читанні проєкт закону № 2343 «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей». Саме одна з правок цього законопроєкту повинна розв’язати проблему зі зняттям з квартирної черги військовослужбовців, які звільняються з військової служби без житла.
Мова йде про частину 9 цього закону, в якій визначено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку, під час звільнення з військової служби в запас чи відставку за віком, станом здоров’я, а також у зв’язку з реформуванням ЗСУ, скороченням штатів, проведенням інших організаційних заходів за неможливості використання на військовій службі, залишаються (за їхнім бажанням) на обліку у військовій частині для отримання житла з державного житлового фонду за останнім місцем проходження служби, а в разі розформування військової частини — у військовому комісаріаті та КЕВ (КЕЧ) району та користуються правом позачергового одержання житла.
Тобто у разі звільнення з військової служби за підставами, незазначеними в Законі, зокрема через закінчення терміну дії контракту, не передбачено залишення їх на квартобліку у військових частинах.
Скільки б не збирав довідок, завжди бракуватиме однієї
Це лише видима частина айсберга, на виправлення якої у народних обранців пішло близько трьох років. На жаль, ми не можемо встановити, скільки військових за цей час втратили право перебувати на квартобліку, відповідно і право на отримання омріяного власного житла.
До прикладу, нині на квартобліку Дніпровського гарнізону перебуває понад 800 людей. Цифра не вражає. Є гарнізони, де вона в рази більша. Але «аксакал» Дніпровської квартирної черги перебуває в ній з 1991-го, тобто 29 років! У 2019 році на грошову компенсацію для придбання житла виділено трохи менше ніж 3 мільйони гривень. А масове отримання квартир у Дніпрі, якщо мені не зраджує пам’ять, відбулося востаннє наприкінці 1990-х. Здебільшого квартири виділяли у містах Верхньодніпровськ, Новомосковськ, Кам’янське.
Отримати службове житло, навіть за 60 кілометрів від місця служби, це вже щастя. Наступним етапом життя кожного щасливчика буде її «розслужбовлення». І тут багато залежить від волі «бюрократичних богів».
За часи незалежності нормативно-правова база у сфері квартобліку досягла найвищого «бюрократичного Олімпу». Скільки б не збирав довідок, завжди бракуватиме однієї. Як свідчить аналіз квартирних справ, якщо ти прослужив понад 20 років, змінивши не один гарнізон, у понад 90 % випадків шанси пройти всі узгоджувані процедури дорівнюють нулю.
Не пощастило тим, хто брав участь у приватизації житла в 1990-х разом з батьками, бувши неповнолітнім. Хто зустрів своє кохання з власною житловою площею. І якщо проходиш службу в підрозділі чи установі, які не віднесені до жодного військового гарнізону. Перевівшись в інший гарнізон, ти з головою занурюєшся у бойову підготовку, намотуючи сотні кілометрів по різних полігонах чи разом з підрозділом виконуєш бойові завдання. А в тебе є шість місяців, щоб стати на квартирний облік, або тобі теж не пощастить. Отримав у спадщину квадратні метри… і знову не поталанило. Та навіть якщо на початку року не обновив форми 3, 5, 7, то ти… невдаха. І таких нещасливців, хоч греблю гати.
Що слід сказати кільком десяткам тисяч черговиків?
Звісно, для одних це постійна боротьба з вітряками. А для інших… Ельдорадо. Щодо всіх квартирних справ, відправлених Дніпровською гарнізонною житловою комісією до ГоловКЕУ, не прийшло жодної офіційної відмови. Зворотний бік цієї медалі всі чудово знають. Кому потрібно, той отримує все і скільки потрібно, згідно з чинним законодавством. Залишається лише одне — перейматися їхньою совістю.
Може, настав час зняти нам рожеві окуляри та подивитися правді в очі. Ця система неспроможна забезпечити поліпшення житлових умов військовослужбовців. Вона здатна лише одних викинути з квартирної черги, а інших збагатити чи забезпечити всю свою родину житлом коштом військового відомства.
Потрібно провести червону лінію і чесно сказати сорокатисячним черговикам, що не всі отримають житло. Слід дати можливість «розслужебити» наявне житло. Бо не може бути житло службовим за 60 кілометрів від місця служби. Наразі нове житло матиме лише службовий чи штатно-посадовий статус, яке військові звільняють без жодних варіантів. Натомість, щойно громадянин підписує перший контракт, на нього слід відкривати рахунок у банку, на який держава щороку вноситиме певні кошти з таким розрахунком, щоб через 20 років сумлінної календарної служби на ньому накопичувався б еквівалент 25–30 тисяч доларів США. А після звільнення військовий міг би їх отримати як компенсацію за житло. І державу не повинно хвилювати, куди він витратить ці гроші, адже свою частину соціальної угоди вона виконала. За таких умов жодного бюрократа не хвилюватиме соціальний статус — твій чи твоєї родини. Основним чинником стане лише чесна служба державі…
