Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Сьогодні у Залі пам’яті захисників України — людно. Окрім родичів полеглих звитяжців, тут присутні ліцеїсти Київського військового ліцею імені Івана Богуна, військовослужбовці Київського гарнізону та представники керівного складу Міноборони та Генерального штабу ЗСУ. В цей день у 2015 році загинули 7 синів України.
Генерал-майор Ігор Гордійчук у розмові з кореспондентом АрміяInform розповів про свого товариша — капітана першого рангу Юрія Оліференка.
‒ Юрій був одним із найкращих і найдосвідченіших наших спецпризначенців, двічі афганець. Був командиром 73-го морського центру спеціального призначення. Ми беремо приклад з нього, шануємо і поважаємо його пам’ять. Таких офіцерів нині дуже не вистачає. Але ми переможемо. Ми все зробимо для того, щоб смерть Юрія була недаремною, ‒ сказав Герой України Ігор Гордійчук.
16 січня 2015 року капітан 1-го рангу Юрій Олефіренко перебував на спостережному пункті 93-ї окремої механізованої бригади Волноваського району Донецької області, де коригував артилерійський вогонь по позиціях російсько-терористичних угрупувань. Поблизу села Павлопіль Волноваського району Донецької області виявлено місце розташування мінометної батареї противника, яку потім знищили вогнем артилерії. Але ворог устиг накрити мінометним вогнем наш спостережний пункт.
Під час обстрілу Юрій Оліференко, рятуючи життя трьох військовослужбовців, зіштовхнув їх в укриття, накривши собою від осколків міни, яка розірвалася в кількох метрах від них, внаслідок чого зазнав численних тяжких поранень, від яких помер дорогою до госпіталю.
В Юрія залишилася дружина й дві доньки.
За словами Героя України Ігоря Гордійчука, наразі в ліцеї навчаються 18 дітей, родичі яких склали голови на сході. Ліцеїсти, в кого є така можливість, постійно долучаються до вшанування героїв у Залі Пам’яті.
Про смерть чоловіка сповістив телефонний дзвінок
Вшанувати пам’ять чоловіка сьогодні до Зали Пам’яті прийшла і дружина загиблого Сергія Слобоженка Ольга. Вона поділилася з кореспондентом АрміяInform спогадами про звістку щодо смерті коханого.
‒ Мій чоловік потрапив в АТО у 2014-му. Постійно були разом, коли він приїжджав з ротацій. Той вечір 16 січня 2015 року не забуду ніколи… Зателефонували о восьмій вечора, і сказали, що Сергій загинув. Вижити в тій ситуації було неможливо, снаряд потрапив у бліндаж, і четверо людей відійшли у вічність, ‒ розповідає жінка.
Сергій служив у 44-й окремій артилерійській бригаді ЗСУ. Загинув 16 січня поблизу села Одрадівки Артемівського району, коли терористи вели обстріл із «Градів», ‒ снаряд влучив у бліндаж. Тоді ж загинули старший сержант Микола Штанський, солдати Олександр Босий і Віталій Каракула.
У чоловіка залишилася дружина Ольга та 15-річний син.
‒ Коли Сергій загинув, нашому сину було 10 років. Він дуже важко відреагував на цю звістку, до останнього не йняв віри. Я сину цю страшну новину сказала, коли тіло Сергія вже привезли. А доти намагалась розповідати, що батько на завданні й нині не може говорити, але дитина вже тоді про все здогадалася, ‒ каже Ольга.
Нині син Сергія дуже пишається тим, що його батько герой, і вірить, що він з неба спостерігає за ним та радіє усім успіхам та перемогам.
