Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Прізвисько «Багдад» прилипло до рядового Руслана Боровика в перші ж дні боїв за ДАП. Бо 2004-го і в 2005-му він був у складі українського миротворчого контингенту в коаліційних військах в Іраку й мав за плечима серйозний бойовий досвід.
До речі, Боровик і досі пишається тим, що брав участь у першому бою українських підрозділів у Іраку 6 квітня 2004 року в місті Ель-Кут, хоча потім було багато інших. Його механізована рота добу тримала кругову оборону під шквальним вогнем наступаючого супротивника, поки не підійшла підмога. Рота розірвала оточення і продовжила бій пліч-о-пліч із польськими й американськими військовими.
Колишній реальний бойовий досвід одразу зробив солдата авторитетною постаттю у роті вогневої підтримки 90-го окремого десантного батальйону. Та і посада в «Багдада» серед побратимів вважалася важливою – гранатометник. Це ж тільки у кіно браві герої вибігають на відкриту місцину перед танком і хвилину його вицілюють. У реальному бою на сам постріл йде секунда – півтори, бо ти для ворога відкрита мішень.
У ДАПі кулями протитанкової рушниці часів Другої світової «Багдад» на відстанях до 700 метрів розбивав «хитрі» гнізда ворожих снайперів, де раніше вони почувалися в безпеці.
А сам постріл, буває, готують годинами: треба виявити найнебезпечнішу ціль, визначити позицію, з якої плануєш стріляти, розвідати розташування інших вогневих точок супротивника, з яких він поведе вогонь у відповідь і намітити шляхи відходу.
«Багдад» умів усе: вражати рухомі й нерухомі цілі на різних, зокрема граничних, дистанціях, маскуватись, визначати першочергові цілі, користуватись денними і нічними приладами спостереження та прицілювання, орієнтуватись на полі бою.
У першу ротацію на захист Донецького аеропорту він взагалі заслужив репутацію непосидька, бо в зону уваги хлопця попадали всі пости, небезпечні напрямки. Він був скрізь: підміняв ротних кулеметників, ходив у вилазки, вираховував снайперів і гранатометників, заміновував позиції та полював на ворожі диверсійні групи.
Ще «Багдада» в роті цінили за хоробрість і універсальність. Руслан чудово володіє стрілецькою зброєю, міг замінити будь-кого з ротних спеціалістів. Це він, наприклад, придумав спосіб застосування відбитої у бойовиків протитанкової рушниці часів Другої світової на летовищі – вона в його руках стала потужним засобом далекобійної протиснайперської боротьби.
«Багдад» на летовищі під обстрілами примудрявся фотографувати товаришів за бойовою роботою професійним апаратом.
Кулі ПТР на відстанях до семиста метрів наскрізь пробивали стіни терміналу або будівель біля церкви і розбивали «хитрі» гнізда, де раніше ворожі снайпери почувалися в безпеці. Ще він вигадав спосіб «висвітлення» ворожих позицій. Вогнем із гранатомета він руйнував стіни будівель так, щоб із різних точок огляду солдати підрозділу могли вирахувати там супротивника за всяких умов, без шансу для нього на замаскований підхід.
Ще одним «коником» Руслана в ДАПі була… фотографія. «Багдад» під обстрілами примудрявся фотографувати товаришів за роботою професійним апаратом. Знімав хлопців на марші й на перепочинку. В архіві автора біля 800 знімків, які, зі слів його пораненого товариша кулеметника Дмитра, в Руслана випрошують досі «кіборги» навіть із інших підрозділів.
