Регулярні відверті особисті розмови з військовими допомагають підтримувати їх, з’ясовувати та вирішувати їхні проблеми та запобігати випадкам самовільного залишення частини. Саме тому в 40-й…
Йшов у бій разом зі своїми підлеглими.
Юрій Костюкевич прожив життя воїна і командира — відповідального, сміливого, відданого людям та Україні. Від початку повномасштабного вторгнення пройшов шлях від рядового солдата до командира батальйону. Фронтовий досвід, лідерські якості та особиста участь у боях заслужили глибоку повагу побратимів і підлеглих. Усі, хто знав Юрія, згадують його як принципового й рішучого офіцера, який не залишався у штабах, а завжди був поруч зі своїми бійцями на передовій.
Юрій народився 3 березня 1977 року в місті Свердловськ (нині — Довжанськ) на Луганщині. Згодом родина переїхала до Кропивницького. Навчався у школі № 34 (нині — гімназія «Сучасник»), закінчив музичну школу по класу гітари. Музика посідала особливе місце в його житті. Любив виконувати твори класичної музики, а серед улюблених композиторів називав Йоганна Себастьяна Баха та Людвіга ван Бетховена. Певний час працював репетитором із гри на гітарі.
Із травня 1996-го до листопада 1997 року проходив строкову військову службу. Після її завершення навчався в Одеському інституті сухопутних військ, а у 2001-2004 роках служив за контрактом у лавах Збройних сил України.
У 2001 році Юрій одружився з коханою дівчиною Ольгою, разом виховали трьох дітей — доньку Олександру та синів Єгора і Романа. У 2004 році родина переїхала до Тернополя. У 2011 році здобув економічну освіту в Тернопільському комерційному інституті за спеціальністю «Економіка і підприємництво». До 2014 року працював на керівних посадах у компаніях «Трансмет», «ТерТранс», «Логістбуд» і «Метресурс», а згодом відкрив власну справу та займався підприємництвом.
Із початком повномасштабного вторгнення Росії, вже 2 березня 2022 року був призваний на військову службу за мобілізацією, а з 27 березня безпосередньо брав участь у бойових діях. Велику війну розпочав рядовим солдатом і менш ніж за три роки став командиром батальйону.
Перші бойові завдання Юрій виконував у складі 110-ї окремої механізованої бригади. Там отримав військове звання молодшого лейтенанта й очолив роту. Згодом командував 1-м батальйоном 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, а пізніше — батальйоном 141-ї окремої піхотної бригади. Зарекомендував себе грамотним офіцером, який умів швидко ухвалювати рішення, знаходити вихід із найскладніших ситуацій і завжди брав відповідальність за своїх людей.
Юрій воював у найгарячіших точках фронту. Брав участь у боях під Авдіївкою, Куп’янськом і Покровськом. За час війни отримав дев’ять поранень, однак щоразу повертався до строю.
Побратими згадують його як командира, який особистим прикладом надихав підлеглих і ніколи не вимагав від інших того, чого не був готовий зробити сам.
«Офіцер, який завжди був на передовій, справжній воїн, що пліч-о-пліч боровся зі своїми бійцями. Він не з тих командирів, які відсиджувалися у штабах. Не пускав хлопців на смерть — сам ішов у бій. Це надихало солдатів виконувати свою роботу ще краще. Це була велика людина, приклад справжнього командира, який насамперед турбується про людей, а не про себе», — з гордістю та повагою згадують побратими.
Побратим Леонід розповідає: «Напередодні загибелі Юрій заводив особовий склад на позиції. Під час цього отримав важке поранення через ворожий скид, але відмовився їхати до шпиталю. Він був веселою людиною, завжди міг сказати влучне слово. Пройшов шлях від рядового до командира батальйону. Йому вистачило трохи більше року, щоб проявити себе».
Свій останній бій капітан Юрій Костюкевич прийняв 11 березня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Шевченко Волноваського району Донецької області. Захисникові було 48 років.
Поховали воїна 15 березня 2025 року на Пантеоні Героїв Тернополя.
«Він до останнього подиху був у перших рядах бою. Ніколи не здавався, попри обставини й несправедливість, стояв до кінця», — написав близький товариш Роман Бронецький.
Військовий Андрій Нога згадував, що звістка про смерть Юрія Костюкевича «впала на голову, як бетон»: «Загинув перший командир нашої роти — капітан Юрій Костюкевич, який останні два роки був командиром батальйону. Петрович не сидів у штабі. І цього разу сам заводив людей на позиції. Не боявся йти вперед і вести за собою. Любив ходити в розвідку на передній край і навіть у тил ворога. Іноді уявляв, як після війни ми всі разом зустрінемося, посидимо в дружній компанії…».
«Він мав дев’ять поранень і жодного разу не лікувався до кінця, постійно виписувався достроково. Ночував із бійцями на позиціях, щоб вони бачили: ворога можна бити», — написав у соцмережах Юрій Головащенко.
Юрія Костюкевича пам’ятають не лише як командира, а й як людину виняткової самопожертви. Волонтерка Олена Кукла написала: «Юра!!! Ну ти ж казав, що з тобою все буде добре! Ти стільки разів хапав ті кляті осколки, але втікав зі шпиталю одразу, як тебе зашивали…».
Племінник захисника Владислав Ковальчук говорив: «Навіть коли піхота відступала, він ішов попереду й вів людей. Будучи там, у пеклі, ще знаходив час вислухати нас. Не пускав хлопців на смерть — ішов сам».
Побратим Юрій Тишківський додає: «Для нього було дуже важливо, щоб солдати знали свого командира в обличчя. Вони пам’ятали, що комбат був поруч із ними на позиціях, і саме це викликало найбільшу повагу. Він був прикладом командира, який насамперед дбав про людей, а не про свою посаду».
За життя Юрій Костюкевич був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, орденом Богдана Хмельницького III ступеня, орденом Богдана Хмельницького II ступеня (посмертно), відзнакою Президента України «За оборону України», медаллю Міністерства оборони України «За поранення», відзнаками «За особливу службу» II та III ступенів, а також хрестом «Честь і Слава».
За відвагу та відданість Батьківщині 13 березня 2025 року захисникові посмертно присвоєно військове звання майора.
У травні 2025 року Юрія Костюкевича посмертно удостоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя», а в серпні того ж року — звання «Почесний громадянин Тернопільської області».
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне Тернопіль, Тернопільська міська рада, 20 хвилин, Героям Слава
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
