Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
10 січня 1994 року в НАТО започаткували програму Partnership for Peace («Партнерство заради миру»). Це програма військової співпраці між НАТО з одного боку та європейськими державами й колишніми республіками СРСР, які не є членами Альянсу, з іншого.
Головною метою «Партнерства заради миру» є сприяння відкритості процесів національного планування і формування військових доктрин, військових статей бюджетів, забезпечення демократичного контролю над збройними силами, підтримання здатності й готовності брати участь у міжнародних миротворчих операціях під егідою Організації Об’єднаних Націй та Організації з безпеки й співробітництва в Європі. При цьому, враховуючи положення національних конституцій, розвиток військового співробітництва з НАТО для здійснення спільного планування, військової підготовки й навчань, формування в перспективі таких ЗС, які будуть спроможні краще взаємодіяти з партнерами відповідно до стандартів НАТО.
Україна приєдналася до «Партнерства заради миру» в лютому 1994 року. У 1995-му вже призначила своїх перших офіцерів зв’язку до штаб-квартири НАТО у Брюсселi та Координацiйного центру партнерства у м. Монс (Бельгiя). Навесні того ж року мiж Україною i НАТО була укладена Угода з безпеки, на основi якої вiдкрито офiси зв’язку у штаб-квартирi НАТО та Координацiйному центрі партнерства.
Україна бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру», в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних із країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території країни, так і за кордоном. Одними з перших міжнародних військових навчань на території України були українсько-американське військово-морське навчання серії «Сі Бриз» та тристороннє українсько-польсько-британське тактичне навчання аеромобільних підрозділів «Козацький степ».
Досвід останніх років показує, що інші європейські політичні й військово-політичні структури (ОБСЄ, ЄС/ЗЄС) наразі не спроможні повною мірою перебрати на себе функції НАТО у сфері безпеки й оборони. Залишаючись єдиним гарантом європейської безпеки, НАТО активізує взаємодію з країнами, які не є його членами. У сфері його впливу, крім постійних членів, ще двадцять чотири країни – учасники програми «Партнерство заради миру». Тому курс України на вступ до Альянсу і на євроатлантичну інтеграцію в стратегічному плані, без сумніву, є обґрунтованим і відповідає інтересам як України, так і європейської спільноти. Україна, яка задекларувала курс на європейську інтеграцію, попри певні проблеми, намагається тісно й ефективно співпрацювати з Північноатлантичним Альянсом.
