«Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий…
До Нового року залишається менше двох тижнів. Настає той момент, коли ми підбиваємо підсумки року, що завершується, і верстаємо плани на майбутнє. Часто-густо говорячи про плани, додаємо фразу «якщо здоров’я дозволить». І стан його, як правило, пов’язуємо не лише з обраним способом життя, а й із медициною. Тому невипадково ми запросили до пресцентру АрміяInform начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» генерал-майора медичної служби Анатолія Казмірчука з проханням поділитися підсумками діяльності головної лікувальної установи оборонного відомства.
За час війни проліковано 30 тисяч військовослужбовців
– Для нашого колективу особливістю року, що завершується, втім, як і останніх шести років, є надання медичної допомоги і порятунок поранених військових, – зазначив на початку розмови Анатолій Петрович. – За час війни у нас проліковано близько 30 тисяч військовослужбовців, які брали участь у бойових діях на Сході країни. Ще близько 15 тисячам надано амбулаторну допомогу. Ці показники можна порівнювати з роками Другої світової, коли за 4 кровопролитних роки в госпіталі пролікувалось майже 60 тисяч бійців. Але тоді воювала мільйонна армія, нині ж війна носить локальний характер.
Найбільша кількість пацієнтів поступали із посттравматичними стресовими розладами. Довелось навіть переглянути профіль наших підрозділів і збільшити кількість ліжко-місць клінік, які займаються пацієнтами психоневрологічного профілю. Був такий період, коли водночас у клініці психіатрії на лікуванні перебувало близько 700 пацієнтів. Для довідки зауважу, що у нас працює приблизно 2300 осіб персоналу, з яких медичного складу – близько 900. Понад 50 наших лікарів є кандидатами медичних наук, маємо 15 докторів медичних наук.
Пишаємося тим, що завдяки високому професіоналізму лікарів і медсестер вдалося буквально вирвати з лап смерті велику кількість бійців-патріотів. Горді і тим, що Президент України Володимир Зеленський вирішив саме нам доручити комплексне обстеження і лікування наших моряків, яких звільнили з полону. Їм створили всі умови для відновлення здоров’я.
– Чи задоволені ви фінансуванням госпіталю цьогоріч?
– Навряд чи знайдеться керівник, особливо, медичної установи, який скаже, що його задовольняє поточний кошторис. І ми у своїх бажаннях виходимо з того, що нам дають. Якщо ж, приміром, говорити про реальну цифру, яка б задовольнила, то і 1 мільярд гривень – не кінцева сума, яка б уможливила повне забезпечення нас сучасною медичною апаратурою.
Те фінансування, яке отримуємо нині, дозволяє на 100 % забезпечити надання невідкладної меддопомоги. Це збереження життя пацієнта через раптове погіршення стану. Тобто, якщо мова йде про виконання екстрених оперативних втручань, ми до них готові повністю. Якщо ж говорити про забезпеченість лікарськими засобами, вона становить близько 30 %. Брак оригінальних іноземних препаратів компенсуємо вітчизняними.
Особливо великих коштів потребують препарати для лікування онкохворих. Схеми лікування передбачають використання сучасних і оригінальних препаратів. І витрати на таке лікування може сягати кількох сотень тисяч гривень. Наведу приклад. Наші лікарі тривалий час боролися за життя важкопораненого бійця з ушкодженням органів черевної порожнини. Виконано понад 40 оперативних втручань. Лікарі робили все можливе для його порятунку і коштів теж не шкодували. Загалом витратили понад 1 мільйон гривень. На превеликий жаль, його не врятували. І у нас бувають пацієнти, на рятування яких витрачаємо такі великі кошти. Із району бойових дій у нас проліковано цьогоріч близько 5 тисяч поранених. Є й такі, які перебувають тут по кілька місяців. Щодо препаратів для онкохворих, ми перекриваємо їх лише на 15-20 % від потреби хворому.
На 2020-й із загального бюджету медзабезпечення в 700 мільйонів сподіваємось отримати не більше 100 мільйонів гривень. Ще близько 50 мільйонів плануємо отримати від надання платних послуг цивільним.
Іноземців вражає величезний обсяг оперативних втручань наших хірургів
– У яких випадках вирішуєте відправити пораненого чи хворого на лікування за кордон?
– Мене часто запитують, чому віддаємо пацієнтів іноземним колегам: чи, може, не справляємось? Скажу відверто: відправляємо за однієї причини: ці пацієнти вимагають дуже тривалого і вартісного лікування. За кордон, а це майже 20 країн, відправляємо небагато пацієнтів. Але найкращі приклади співпраці у нас склалися з німецькими колегами. Існує міждержавна угода і наших поранених там лікують безкоштовно. Це дає змогу перерозподілити кошти і допомогти іншим хворим чи пораненим.
Були випадки, коли німецькі колеги прибували до нас. У наданні допомоги пораненому їм потрібен був певний час, щоб ухвалити тактику лікування. Вони збирали необхідний матеріал обстеження пацієнта й відправляли колегам у Німеччину. Минало кілька діб і вони отримували відповідь, що і як слід робити. Наші ж фахівці не гаяли часу і теж виробляли рішення і навіть виконували операції. І коли приходило рішення, що збігалося з напрацюваннями наших лікарів, іноземні колеги були вражені!
Тісні стосунки склалися і з канадськими лікарями, серед яких чимало етнічних українців. До 2014 року вони свою відпустку провели, надаючи допомогу в країнах Африки, де триває війна. В основному, це мікрохірургічні втручання на черепі і кінцівках. Виконували і операції з моделювання ушкоджень обличчя, зшивали тканини. На це уряд Канади надав кошти. Коли у нас стався Майдан і було чимало поранених, вони тут же прилетіли в Україну. Загалом проведено 7 таких благодійних медичних місій. Канадські колеги прооперували близько 200 пацієнтів. В основному – складні багатоетапні операції зі зрощення і вирощення нервових закінчень. Остання така місія відбулася на базі Військового медичного клінічного центру Західного регіону місяць тому. Всі ці місії уряд Канади забезпечував набором хірургічних інструментів, обладнанням і вартісними антибактеріальними препаратами. Деяке обладнання канадці залишили як подарунок нашому госпіталю, і воно працює й нині.
Найбільше іноземних колег, які регулярно відвідують госпіталь, вражає той величезний обсяг оперативних втручань, що здійснюють наші лікарі. У 2004-му за рік виконано близько 7,5 тисяч операцій різної складності. У нинішньому році їх проведено понад 15 тисяч. На тих же потужностях, у тій же кількості операційних виконуємо вдвічі більше оперативних втручань, 60 % із них – складні операції, які вимагають високої кваліфікації травматологів, судинних хірургів, анестезіологів, нейрохірургів та інших фахівців, які працюють пліч-о-пліч.
Намагаємося пацієнтам з важкими пораненнями застосовувати мультидисциплінарний підхід до лікування. Тобто одним хворим водночас займається кілька фахівців.
Співпрацюємо з Національним Інститутом хірургії та трансплантології імені Шалімова, Національним інститутом серцево-судинної хірургії імeні Амосова й іншими авторитетними закладами.
За рік у клініці амбулаторної допомоги зафіксовано 1 мільйон звернень
– Анатолію Петровичу, пацієнти госпіталю в розмовах та й у соцмережах висловлюють незадоволення тим, що на такі діагностичні процедури, як УЗД та МРТ доводиться записуватись у чергу і вона розтягнена на два, а то й більше тижнів. Не всім зрозуміло, чому деякі аналізи не роблять у лабораторіях госпіталю?
– Ми теж не задоволені тими чергами. Не для виправдовування, але наведу такі дані. Наприкінці 1980-х тоді ще Київський військовий госпіталь нараховував майже 4 тисячі співробітників на 1650 ліжок. Нині ж персоналу 2300 на 1100 пацієнтів, а інтенсивність роботи збільшилась. У середині 1990-х наші хірурги виконували щорічно 5-6 тисяч оперативних втручань, нині ж – понад 15 тисяч операцій.
З початком російської агресії і надходженням великої кількості поранених постала дилема, чи не обмежитись наданням меддопомоги лише діючим військовим і учасникам бойових дій. І все ж ми вирішили не відмовляти в лікуванні ветеранам і цивільному населенню.
Тепер щодо черг на обстеження. Зважте на те, що в рік поліклініка госпіталю фіксує близько 1 мільйона звернень пацієнтів. Чимала кількість потребує діагностичного обстеження. До того ж ці обстеження, як правило, виконують уранці. Інколи сеанс триває 30-35 хвилин. Тобто фізично ми не в змозі прийняти велику кількість людей без попереднього запису. Хоча все ж готові переглянути нашу штатну структуру і організувати ці дослідження у вихідні теж. Можливо, навіть розпочинати їх на годину раніше.
Звісно, можемо забезпечити лінійку всіх лабораторних досліджень, але змушені відмовитись від обладнання, яке нам більш потрібне. Коли мова заходить про тривале чи профілактичне лікування, ми потребуємо багато лікарських засобів і сучасного обладнання. От і змушені надавати перевагу здійсненню кваліфікованої медичної допомоги. Цього року, наприклад, за сприяння Головного військово-медичного управління нам вдалося придбати найсучасніший апарат променевої терапії вартістю понад 12 мільйонів гривень. Навіть в Інституті раку подібного немає! Поставили і сучасний рентген-апарат на три робочих місця. Нині налаштовуємо і готуємо до роботи придбаний недавно сучасний ангіограф. Закупили кілька палатних рентгенологічних апаратів. Плануємо оновити парк наркозно-дихальної апаратури. У 2019-му відновили роботу апарату для подрібнення каміння в нирках, сечоводах. До того ж чималі кошти необхідні для сервісного обслуговування й ремонту вартісного обладнання.
– Ваша установа вже відчула на собі хід медичної реформи?
– Реформа, яка триває, торкнулась поки що первинної ланки. Але готуємось до перемін. З урахуванням кваліфікованого медперсоналу, який працює у нас та інших центрах, можемо скласти конкуренцію цивільним колегам. Прогнозую, що певна частина громадян готові укласти договори з нашими сімейними лікарями. Ми теж у цьому зацікавлені, бо отримували б додаткове фінансування ще й від Мінохоронздоров’я. Що покращить розвиток нашої медичної бази й позитивно вплине на заробітну плату лікарів.
Із мріями про подарунок до ювілею
– Анатолію Петровичу, який подарунок «під ялинку» ви і колектив, який ви очолюєте, забажали б?
– Наступного року нашій медустанові виповнюється 265 років. Маємо не лише цікаву й героїчну історію, якою пишаємось, а й дуже старі приміщення. Здебільшого не пристосовані для медичного закладу. І навіть будівлю хірургічного корпусу, зведену наприкінці 1960-х, розглядали спочатку як гуртожиток для лікарів. Тому госпітальні палати для пацієнтів по 6-8 і навіть 15 осіб не влаштовують ні лікарів, ні тих, хто йде сюди лікуватися. Пацієнти потребують не лише якісного лікування, а й комфортних умов. Це наша одна з найболючіших проблем.
Тому в Новому році хотіли б отримати в подарунок рішення про зведення на території нашого госпітального містечка нового 14-поверхового діагностично-лікувального корпусу на 440 ліжок з палатами на 1-2 пацієнтів. Ескіз новобудови, який ми, що називається, виношуємо вже другий рік, є. Коли голова Верховної Ради Дмитро Разумков відвідував поранених і знайомився з госпіталем, ми висловили нашу ідею й написали офіційного листа, у якому виклали це бачення вирішення проблеми. Нам повідомили, що ці пропозиції надіслані у відповідні міністерства й відомства, де їх розглянуть. Дуже сподіваємось, що отримаємо позитивне рішення.
Зведення такого корпусу коштуватиме чимало, але і потреба в ньому дуже велика. Ми змогли б туди перемістити всі наші хірургічні клініки. Там могли бути конференц-зали для науково-практичних заходів. Знайшлося б місце і для Української військово-медичної академії, яка вже змінила не одну адресу. Словом, у нас тут було б таке автономне військово-медичне містечко. Розуміємо, що це справа не одного року, але рухати її треба.
А ще сподіваємось, що в рік нашого 265-річчя нарешті закінчиться війна й ми здебільшого працюватимемо на профілактику чи лікуватимемо «мирні» хвороби, приділятимемо більше уваги ветеранам військової служби.
З гостем АрміяInform спілкувався Олександр Тереверко
