Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Не той козак, хто шаблю носить
Цю історію почув у 2015-му від колишнього командира 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, а нині начальника штабу – першого заступника командувача ДШВ, Героя України генерал-майора Андрія Ковальчука.
– 30-го і 31-го серпня 2014-го росіяни кинули на штурм Луганського летовища свої посилені кадрові підрозділи, – згадував Андрій Трохимович. – Зокрема вони задіяли дві батальйонні тактичні групи від Дагестанської мотострілецької бригади та Псковської десантної дивізії. Їх підтримувала ударна бронегрупа із 20-ти танків Т-90 та десятка Т-72.
Ми цілодобово потерпали від масованих обстрілів із «Градів», танків, мінометів. Найбільше ураження нашій обороні завдавали великокаліберні самохідні артилерійські системи «Піон» і «Тюльпан», призначені для руйнування бункерів та дотів. Вони вщент руйнували сховища, залишаючи триметрові воронки й розбиваючи метрові залізобетонні стіни.
З цієї причини наші підрозділи постійно маневрували, знищуючи в русі бронетехніку і живу силу росіян. Часто-густо, покидаючи розбиті снарядами і мінами укриття, вони мусили вступати із ворогом у ближній бій, доходило й до рукопашної. Однак мої бійці були вже впевнені в собі, панував надзвичайно високий моральний дух.
Завдяки зізнанням полонених кадрових російських військових ми під Луганським летовищем знищили тридцять їхніх танків
Приміром, якось одразу шестеро моїх хлопців потрапили в полон. Вони ще не оговтались після потужного обстрілу, і їх заскочили зненацька. Десантників роззброїли й повели в російські тили під конвоєм слов`янина та дагестанця. Останній безупинно крив хлопців образами і все допитувався, якого біса ті прийшли на «його» землю!
Один із моїх врешті не витримав, і з матюками пояснив зайді, де саме його земля. За це, звісно ж, одразу дістав від скривдженого горця автоматну кулю в руку… Уявіть, скільки тому бійцеві знадобилося мужності для такого вчинку! Чітко ж розумів: його можуть стратити щомиті!
Катюзі – по заслузі
Полонених виручив наш капітан Іван Михайлецький. Йому вдалося перехопити конвой і застрелити росіянина. А дагестанцю тимчасово пощастило – під кулями той утік. І доки мої переховувались у розбитій будівлі, оцінюючи обстановку, він миттю дібрався до своїх і вивів на пряму наводку для стрільби танк Т-90 саме під цю споруду.
Капітан вийшов зв`язком на мене, доповів про те, що сталося. А в нас на той час майже не залишилось протитанкових засобів. Довелось викликати вогонь нашої важкої артилерії на себе. Танк хутко втік, а дагестанець… незабаром, за іронією військової долі, потрапив у полон – уже до нас. Говірливим виявився, давав безцінні розвідувальні дані й свідчення, мов на сповіді в мулли.
І взагалі, за п`ять місяців захисту аеропорту його оборонці мали вдосталь дуже «балакучих» полонених – кадрових російських військових: солдатів, прапорщиків, офіцерів. Завдяки здобутій від них інформації та нашим відповідним цілевказівкам для української артилерії був знищений весь «танковий кулак» росіян. Більше 30 панцирників згоріли в найближчих до летовища лісосмугах…»
P. S. Після поранення та тривалої реабілітації майор Іван Михайлецький був призначений військовим комісаром одного з районів Тернопільщини. У 2016-му він став переможцем обласного конкурсу «Людина року».
