У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Коли читаєш російські новини, то розумієш: паралельний світ таки існує. І в ньому, який є російською реальністю, цілком нормально уживаються «великороська» гордість, густо змішана із комуністичною пропагандою. Іншими словами, ікони з зображенням Сталіна чи портрет Миколи ІІ під червоними прапорами – цілком нормальне явище для сучасної РФ. У мало-мальськи обізнаної людини від такого «сюру» вже б давно дах поїхав, а росіяни вважають це правильним і далі йдуть до лише їм відомого «світлого майбутнього».
Взагалі, чи не основним «фетишем» нинішньої Росії є її комуністичне минуле. Всі ці постійні пошуки зовнішніх загроз, «спасибо деду за победу», «можем повторить», гімн СРСР, червоні прапори й інші «флешбеки» − це такі собі спроби відволіктися від реалій.
Ленін чи Сталін?
Поки що тривають суперечки, хто ж претендуватиме на роль головного ідола − Ленін чи Сталін. Здається, і сам Путін остаточно не визначився з цим питанням. Хоча, якщо аналізувати його вислови, у цій боротьбі поки що перемагає Йосип Віссаріонович. Адже саме його господар Кремля назвав «папашою», відповідаючи на запитання про законність належності до РФ Курильських островів. «Папаша все забрав, і справі кінець! Батько народів!» − сказав Путін. До того ж, президент РФ вважає, що «демонізація Сталіна – один зі способів та один зі шляхів атаки на Радянський Союз і Росію». Щодо ролі Леніна, вождь росіян вважає, що засновник СРСР «заклав міну під російську державність». Погодьтесь, дивно це слухати з вуст людини, яка щорічно приймає паради на трибуні мавзолею із трупом того самого Леніна.
До речі, щодо парадів і парадної форми російських військових. Якщо подивитися на парад, наприклад, 1985 року та 2019-го, то ви там знайдете мало відмінностей. Ті ж марші, той самий стройовий крок і навіть майже однаковий однострій. Просто якесь «дежавю».
Повернення «ГлавПУР»
Але російська армія на шляху повернення до атрибутів «світлого» комуністичного минулого не зупинилась лише на елементах парадного однострою. У цю гру вони вирішили грати набагато серйозніше і для початку відродили інститут «замполітів». А як ще, повинен же хтось перейматися свідомістю особового складу, якщо десь, не дай Боже, пропагандистські передачі РосТВ «не влучать у ціль».
Спочатку 30 липня 2018 року відродили Головне військово-політичне управління ЗС РФ, яке має провадити військово-патріотичну роботу в російській армії. Очолив його не будь хто, а цілий генерал-полковник Андрій Картаполов, який доти був головним провідником «руського миру» в Сирії і керував угрупуванням російських військ у цій країні. Призначали Картаполова з великою помпою, і навіть сам Кужугетович (Шойгу) вручив «герою Сирійської війни» особистий штандарт. Ще б пак, Картаполов – не просто начальник управління, у нього функції заступника міністра оборони!
Сам Картаполов пояснив журналістам потребу створення управління «цинічною і неприкритою інформаційною війною, яка ведеться на всіх фронтах проти нашої країни за допомогою оскаженілої пропаганди, абсолютної брехні по багатьох позиціях, неприйняттям і замовчуванням нашої точки зору». Ну, так і хочеться закричати: «Здравствуй, юність мою, комсомольська! А де про «чобіт натівського найманця, який намагається наступити на горло демократії?» Ех, недопрацьовують росіяни…
«Солдатські замполіти»
Хоча, чому недопрацьовують? Озброївшись принципами «поглибити, розширити, мобілізувати», вони пішли далі на шляху «замполітизації». Недавно стало відомо, що в російській армії з’являться «солдатські замполіти». Так, у кожному взводі, а також у ротах і батареях чисельністю менше 50 осіб вводять посаду інструктора з військово-політичної роботи (ВПР). Призначатимуть на неї контрактників, які добре зарекомендували себе і виявили бажання працювати з особовим складом. Інструктори з ВПР відповідатимуть за згуртованість військових колективів, розуміння бійцями військово-політичної обстановки у світі й готовність виконувати поставлені завдання. Крім того, на них покладуть обов’язки з анкетування особового складу, випуску бойового листка і стінгазети, організації культурних заходів, спортивних свят. Інструктор із ВПР повинен складати і уточнювати соціально-психологічні характеристики на бійців підрозділу й доповідати про них командиру. «Солдатський замполіт» зобов’язаний знати ділові й морально-психологічні якості товаришів по службі, їхню сімейну ситуацію, конфесійну приналежність. А ще – вміти вчасно відстежити, якщо у когось з них виникли проблеми. Стежити, щоб у підрозділі не вживали наркотики й не пиячили. Також цей інструктор має доповідати командуванню про солдатів, які особливо відзначились і готувати матеріали у бригадні та дивізійні газети.
Гадаю, наступним кроком буде створення позаштатних «загороджувальних загонів» із тих людей, «які добре себе зарекомендували і виявили бажання». Вони точно у ХХІ сторіччі живуть, чи залишилися у 1937-му?
