Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Старший солдат Ольга вже три роки служить у бойовому підрозділі на посаді навідника кулемета ПКМ. У армії дівчина не бачила себе ні медиком, ні кухарем, а прагнула отримати саме бойову військово-облікову спеціальність.
– Я вчилася на історика, але завжди хотіла бути військовою. Була впевнена, що це стане моїм покликанням. Уперше пов’язати своє життя із армією я спробувала під час відбору до Десантно-штурмових військ. Але там був дуже жорсткий кастинг. Не вдалося на належному рівні здати фізичну підготовку.
У січні 2017 року на війні загинув мій шкільний друг. Тож пішла у військкомат ще раз, а вже через два тижні відбула до навчального центру, – говорить дівчина.
Оля опанувала не зовсім властиву для жінок спеціальність кулеметника. Але, як кажуть, наші жінки можуть усе.
– Я точно знала, чого хотіла і жодного разу не пошкодувала про свій вибір, – наголосила кулеметниця.
Стосовно бажань та планів на майбутнє, Ольга скромно відповідає, що мрія її мало чим відрізняється від чиїхось інших: «Це – вільна від окупантів Україна. Продовження військової кар’єри. На фронті буду до перемоги. Ну і, мабуть, як у всіх дівчат – створити щасливу сім’ю».
