Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Нещодавно на гостини до АрміяInform завітали неперевершений ліричний баритон, народний артист України, професор Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв Фемій Мустафаєв і композитор, автор-виконавець, заслужений діяч мистецтв України, автор та ведуча радіопередачі «Ніхто, крім нас» каналу «Культура» Українського радіо Анжела Ярмолюк. Пресцентр нашого інформагентства став місцем презентації нового альбому мистецького тандема під назвою «Пісні, написані війною…».
«Прощай, моє дівчатко із Майдану,
Я їду на Донбас, йду на війну»
А. Я.: — Дякуємо за запрошення і можливість розповісти про наш черговий творчий доробок, який акумулює не всі, але найкращі пісні за останні п’ять років.
Ф. М.: — У кожної пісні, яка ввійшла до альбому, неповторна історія народження і свій шлях до слухача. І навіть власна історія виконання в районі проведення АТО/ООС.
А. Я.: — Ось візьмемо першу пісню альбому «Вставай, Україно!» на слова Дмитра Павличка. У чотирнадцятому році Майдан і Революція Гідності потребували нових пісень. З перших днів Фемій Мансурович співав зі сцени твори зі свого альбому «Тарас Шевченко. Солоспіви». Та Дмитро Васильович запропонував написати пісню на його слова:
«Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи».
Він хотів, щоби вона звучала патріотично і водночас по-сучасному. Її дуже добре сприйняли учасники Майдану. Наступна пісня теж на слова Дмитра Павличка «Не плач, кохана».
Ф. М.: — Коли вперше почув цей вірш, у мене вмить мурашки тілом побігли.
А. Я.: — Так, дуже сильні слова. Коли перші сотні самооборони вирушали з Майдану на Схід, були зворушливі проводи. Дівчата обіймали хлопців, плакали. Бачила ці сльози і попросила Дмитра Васильовича написати пісню. І він виконав прохання:
«Прощай, моє дівчатко із Майдану,
Я їду на Донбас, йду на війну.
Застану я тебе чи не застану, —
При зброї, наче матір, спом’яну.
Не плач, кохана, я не йду вмирати, —
Обороняти йду життя твоє.
Дивись на мене, наче моя мати,
Тим поглядом, що куля не проб’є!»
Ф. М.: — Уперше її виконав на Майдані, а потім у квітні 2014-го її повезли до наших хлопців на Схід.
А. Я.: — Перші поїздки були здебільшого концертно-волонтерські. Хлопці на фронті потребували багатьох речей: від засобів гігієни і продуктів до тепловізорів. Ми збирали кошти, закуповували все і їхали на Донбас.
Ф. М.: — Концерти для військових стали новим і незвіданим етапом творчості. Ми ще не зовсім орієнтувались, які пісні туди везти, що хлопцям подобається. Словом, спочатку придивлялися: ми до них, а вони до нас.
Почувши прем’єрне виконання пісні, хлопці одразу охрестили її гімном батальйону
Кор.: — Розкажіть про одну з пісень альбому, народжену на війні.
А. Я.: — «Двадцятий батальйон». Приїжджаємо взимку 2015-го в Трьохізбенку на Луганщину. У будинку культури, де має відбутися концерт, холоднеча, вікна вибиті, на стінах іній. У залі виступати неможливо, тому хлопці розташувались у фойє.
Ф. М.: — А ще — похмурі погляди з-під лоба місцевого населення не додавали оптимізму. Нас до того ж попередили, щоб у місцевій крамниці нічого не купляли. Електрику не надали, тому апаратуру підживлювали від генератора.
А. Я.: — Концерт пройшов на славу: хлопці з нами співали, танцювали, осипали нас оплесками. А наприкінці зустрічі бійці кажуть: такі у вас класні пісні, а от якби ще й про нас написали пісню! У батальйону весною — річниця створення. Пообіцяли подумати над проханням і поїхали додому. А коли від’їжджали, було неймовірне червоно-чорне небо з багряним сонцем. І ось це небо в поєднанні з іскристим снігом дуже вразило. Тоді ж написала слова майбутньої пісні:
«Ми там, де сходить сонце червоно-багряне,
Де міни летять, де кулі не знають жалю,
Тут наш батальйон країну свою захищає,
Майбутнє дітей і долю твою й мою».
Ф. М.: … — І потім: «Двадцятий батальйон, ми не здоланні духом, в серцях у нас горить вогонь…».
Кор.: — Бійцям батальйону сподобалася пісня?
А. Я.: — Ми привезли її, як і обіцяли, на свято батальйону восени того ж року. Почувши прем’єрне виконання, хлопці одразу охрестили її гімном батальйону. І в той же день розучили слова.
Ф. М.: — Здебільшого то були мобілізовані. А якими смачними стравами вони пригощали! У нас із хлопцями склалися надзвичайно дружні стосунки. Телефонуємо один одному, переписуємось у соцмережах. Зустрічаємось.
М’ясо до плову для народного артиста і бабуся з гостинцем
А. Я.: — Щодо смаколиків розповім одну історію. Якось приїхали з концертом до артилеристів, які розташувалися на закинутій фермі на краю села, що було у «сірій зоні». І бійці, щоб уважити не просто народного артиста, а ще й кримського татарина Мустафаєва, вирішили приготували плов. Часу до нашого приїзду лишалось обмаль і два здоровенні гармаші, не знімаючи спорядження, зі зброєю вбігають до крамниці, яка мала от-от зачинитися. Переводячи дух, запитують продавчиню: «М’ясо є?» Бідна жіночка тремтячим голосом віддає їм усе м’ясо, що було в холодильнику. Хлопці питають: «Це скільки буде?» Вона відповідає: «Більше м’яса немає». Ті регочуть і знову: «Скільки грошей винні?» Жіночка вертить головою і перелякано каже, що нічого не потрібно. Потім уже чесно сказала: «Сєпари так приходили, брали все, що хтіли, й не платили». Зі словами «Ми — Українська армія!» бійці лишили гроші та побігли куховарити.
Ф. М.: — Плов був смачнючий.
А. Я.: — А місцеві згодом перестали боятися наших хлопців і навіть дякували й молилися на них. Узагалі-то стосунки наших воїнів з «аборигенами» — окрема тема. Розповім одну історію. Піхотинці на БМП в’їхали у звільнене село і поставили машину на центральній вулиці. Виходить з обшарпаного будиночку бабця з паличкою, підходить до хлопців і простягає в руці два курячі яйця й почату пачку чаю. «Це вам, — каже, — ми так довго вас чекали». Наш боєць, аби не образити бабцю, бере той невигадливий гостинець і вклоняється. А ввечері хлопці відвідали ту жіночку з повними валізами продуктів і подарунків. Та ще й по господарству допомогли.
Ф. М.: — Був ще інший випадок. В одному селі добровольці батальйону «Чорна сотня» відкривали пам’ятник Тарасові Шевченку на місці, де колись стояло погруддя Леніну. На відкритті ми виступили з концертом, виконували пісні на слова Шевченка. Все було добре. А потім запитання літньої пані чистою українською просто шокувало: «А навіщо прибрали Леніна? Хай би стояв і Ленін, і Шевченко». Не думаю, що мої пояснення її переконали, але я мав якось відреагувати на її безглузде запитання.
Натхнення для «Сталевих янголів»
Кор.: — У вас в альбомі є пісня «Сталеві янголи». Це про кого?
Ф. М.: — У цієї пісні теж цікава історія. Влітку 2016 року виступали у танкістів окремої механізованої бригади. Після концерту комбат запросив до себе на каву. Це вже потім дізналися, що офіцер нікого з гостей не запрошував у гості. Але нам зробив виняток. «Чув вашу пісню «Двадцятий батальйон», — каже комбат. – А чи не могли б її переробити під наш танковий?» Та ні, кажемо, так не буває. Краще спеціально для вас напишемо.
А. Я.: — Але, кажу, нам потрібна якась інформація, фактаж для вірша. Зрештою натхнення. «Натхнення? — перепитує комбат. — Буде зараз натхнення. Ходімо зі мною в ангар, де ви отримаєте «натхнення» для пісні».
Заходимо у величезне приміщення, і від реву багатотонної броньованої машини реально здригається земля. Це неймовірне видовище! А ще через «натхнення» і задимленість ми не могли дихати і буквально вискочили на повітря. Отак ми надихались і надихнулись. (Усміхається.)
Ось у таких умовах народжувалася пісня про танкістів «Сталеві янголи». Той незабутній гуркіт я записала на диктофон, і на початку пісні він грізно звучить. А перш ніж написати слова, ми поїхали на відпочинок у Францію на запрошення наших друзів.
Ф. М.: — Повертаємось в Україну на початку вересня і відчуваємо, що свято Дня танкіста вже близько, а в нас ні слів, ні музики. А маємо її везти як подарунок до наших друзів-танкістів.
А. Я.: — Запрошую на поміч натхнення і пишу слова. А потім і музику. Але це ще не все. Потрібно було знайти аранжувальника і студію запису. Це великий обсяг роботи.
Ф. М.: — Були певні проблеми, але ми їх вирішили, записали пісню і поїхали до своїх танкістів.
А. Я.: — Приїжджаємо, готуємося до концерту і маємо на меті завершити його прем’єрою пісні «Сталеві янголи». А танкісти в один голос вимагають, щоб з неї починали.
Ф. М.: — І їм вдалося нас переконати. (Усміхається.)
А. Я.: — Коли попросили виконати її увосьме, я кажу: «Знаю, що на концерті можливі виконання пісні на біс, але щоб виступ складався з однієї пісні, це у нас уперше». А під час дебютного заспіву в хлопців були мокрі очі…
Ф. М.: — Приємно вразило, що на свято до танкістів завітали дружини, які привезли своїм янголам домашню випічку, привіти від знайомих і рідних.
А. Я.: — За пісню до свята командування нагородило нас бригадною відзнакою, якою пишаємось досі.
Народний артист із сокирою і головкою сиру
Кор.: — Але ж ви, як відомо, не цураєтесь і волонтерської роботи
А. Я.: — Звісно. Відгукуємося на всі прохання бійців. Уявіть картину, як народний артист України скуповує в магазині сокири, скоби, саморізи, цвяхи, електропровід, вимикачі й безліч сантехнічних дрібниць? (Усміхається.) Не інакше, думають продавці, відомий співак знову будує дачу…
Ф. М.: — Гармаші замовляють великих розмірів плазму, потрібну для артрозвідників. А хлопці з розвідувальних підрозділів піхоти просять ножі.
А. Я.: — Так, вони кажуть, що коли на тому боці збирають розвіддані, то стріляти в непередбачуваних ситуаціях не бажано. Краще мати кілька ножів.
За рахунок благодійних концертів якось придбали авто, акумулятори для вантажівок.
Ф. М.: — Давня дружба нас пов’язує і з легендарними «Борсуками» — морпіхами Вадима Сухаревського. Їм ми доставляли молочну продукцію, сири.
А. Я.: — Річ у тім, що у поїздках нас підтримують друзі з «Молочного Альянсу» — завжди через нас передають свою продукцію. А ми навзаєм веземо на Схід молоко і головки пирятинського сиру. Хоча потім зрозуміли: краще везти невеличкі порції у вакуумній упаковці — так зручніше. Воїнам надзвичайно приємна ця увага і те, що люди пам’ятають, що у країні йде війна.
Ф. М.: — Вони радіють подарункам, дякують. Але як їм бракує простого спілкування. Розмови на різноманітні теми можуть тривати годинами, допізна. Кожен концерт — не тільки пісні для воїнів. Це пісні з ними, розмови з ними, танці. І, звісно, анекдоти під сигарету — без цього точно ніяк. (Усміхається.)
Концерт у суцільній темряві
Кор.: — Ви ось уже шостий рік їздите з концертами і волонтерською допомогою до наших захисників. Бездоріжжя, безсонні ночі, польові побутові умови, безліч незручностей. Запитаю мовою безтурботної молоді з нічного клубу: «Вас це не напружує»?
А. Я.: — Коли приїжджаємо до бійців, вони нас добре сканують і бачать: ці артисти приїхали заради піару чи в них щирі наміри. А коли дізнаються, що в нашому творчо-польовому арсеналі близько 300 концертів на межі із «сірою зоною», вони нам повністю відкриваються. Своїми оплесками, словами вдячності неймовірно нас мотивують. І їдемо туди не на відпочинок, а з підтримкою словом, піснею. Приємно, коли хлопці кажуть, що стільки набрались позитиву і енергії після концерту, що можуть з новими силами захищати нашу землю.
Ф. М.: — Та навіть коли й втомлені, а хлопці просять виступити, хіба можемо відмовити? Якось упродовж дня кілька разів проїжджали повз один блокпост. Нас уже пропускали, знаючи в обличчя: «А! Знову ці артисти!» А потім хлопчина з автоматом нас спинив і попросив на зворотному шляху завернути до них і дати невеличкий концерт. «Ну, добре, заспіваємо, виступимо», — кажу йому. Повертаємось утомленими після чотирьох концертів, апаратура в бусику, складена. І тут той хлопець у вікно: «Ну, що? Виступатимете?» Очі нашого водія просять їхати далі. А ми вирішуємо співати.
А. Я.: — Було їх трохи більше ніж десяток, але ми виклалися на повну. Ось вам і відповідь на запитання: «Чи це нас не напружує». Знаємо: бійцям у рази важче, тому і їздимо їх підтримати. Пісня — неймовірна річ, яка може примусити встати, співати з тобою, танцювати, плакати, переживати, тупотіти ногами, аплодувати, виплескувати емоції. Чого тільки не робили глядачі під час виступів: і танцювати запрошували, відбирали мікрофони, і самі співали.
Ф. М.: — А пам’ятаєш, Анжело, в яких екстремальних умовах під Новий рік довелось виступати в одному селі?
А. Я.: — Нас запросили виступити в сільському клубі перед Новим роком. Повна зала людей разом із нашими захисниками. Натоплено, сцена прикрашена, правда, вікна мішками з піском закладені. Люди в очікуванні пісенного дійства.
Ф. М.: — О 23-й виходимо на сцену, і тут щезає світло. Суцільна темрява, апаратура «мертва»…
А. Я.: — Півтори години давали концерт на замовлення наших хлопців. Ми не бачимо їх, вони не бачать нас. Більшу частину репертуару Фемій узяв на себе — у нього все ж голос потужніший. А я боялася лише одного — щоб не впасти зі сцени. Ніхто за час концерту не вийшов із зали. А як нам аплодували! Таке не забувається.
Кор.: — Поділитеся творчими планами?
А.Я.: — На День Збройних Сил виступатимемо в Києві. І до середини січня нікуди не виїжджатимемо — готуємо сюрприз.
Кор.: — Бажаємо, щоб він удався. І сподіваємось, що АрміяInform про нього дізнається серед перших.
Олександр Тереверко, АрміяInform
