Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Проєкт від громадської організації Барський міський художній аматорський театр вистава «Сто тисяч» за Карпенком-Карим є практично унікальним для України. Адже ролі у ній виконують учасники бойових дій, члени їхніх родин, а також волонтер. Головною метою проєкту, як зазначає член Всеукрaїнської оргaнізaції волонтерів і співзасновник театру Барський МХАТ Роман Григор’єв, є реaбілітaція учaсників AТО/ООС зaсобaми теaтрaльного мистецтвa. Прикладом подібного шляху ресоціалізації атовців є лише вистава «Дванадцята ніч» за п’єсою Шекспіра у постановці єдиного в Україні ветеранського театру ProjectWVeterans, VolunteersandWilliam.
Ми вже розповідали читачам АрміяInform про презентацію «Сто тисяч» у Вінниці. А нещодавно трупа повернулася із гастролей, зокрема актори відвідали Маріуполь, Слов’янськ, Сєвєродонецьк та Косів. Як зазначив Роман Григор’єв на пресконференції, присвяченій завершенню проєкту, вистава стала культурним містком між Сходом та Заходом України.
– Із гастрольним туром ми подолали понад 3 тисячі кілометрів, – розповів Роман Григор’єв, – виставу відвідало понад 1,5 тисячі глядачів. Приємно, що на Сході у нас збиралися повні зали.
Ірина Дєдова, режисер-постановник театру, відзначає потужний вплив україномовної вистави на глядачів на Сході. Вона розповіла, як дві літніх пані у Маріуполі наприкінці вистави піднялися на сцену і подякували трупі за українську мову. А у Сєвєродонецьку волонтери подарували акторам власноруч вишиті обереги.
– Ці дівчата вийшли на сцену і розповіли, що вони вишивають обереги нашим воїнам, у яких кодують свою віру в удачу та мир, – зазначила Ірина Дєдова. – Це було дуже зворушливе завершення вистави.
У п’єсі зіграла подружня пара – чоловік-атовець та його дружина, ще три учасники бойових дій та мати атовця. Варто зазначити, що грали не тільки ветерани, а й чинні військовослужбовці. Для них участь у проєкті стала можливістю скинути негативні емоції на сцені і побачити себе у незвичній ролі. Як розповіла Ірина Дєдова, на репетиціях, яких упродовж півроку було багато, адже репетирували, використовуючи будь-яку вільну хвилину, актори поводилися доволі вільно як для аматорів.
– Кожен актор вніс родзинку в свій персонаж, щось ми приймали, щось відкидали. Я повторювала їм – грайтеся, не грайте, ви прийшли в наш театр, щоб бути щасливішими. І я горда тим, що продукт, який ми показали на сцені, у жодного глядача не викликав співчуття та жалісного порозуміння типу «та то ж атовці, не професійні актори, що з них взяти». Можу із впевненістю сказати, що це не атовці, які прийшли в проєкт, це справжні актори. Я вдячна їм, що вони повірили і в нас, і в себе, – підсумувала Ірина Дєдова.
Під час проєкту акторів супроводжувала психолог Лариса Черкас. Вона ще на початку роботи провела психологічне обстеження, аби визначити стани акторів за шкалою депресії, тривожності тощо. Відповідно до отриманих результатів була створена психотерапевтична група.
– На моє здивування, практично всі актори відвідували заняття. В одного актора була виявлена потреба в індивідуальній терапії, що триває й по сьогодні. Це дуже позитивний результат, адже донині ветерани дуже рідко звертаються по психологічну допомогу. Окрім того, ми створили груповий чат, щоб я змогла контролювати, чи не прогресує тривожна симптоматика. Хочу відзначити позитивну динаміку – прикінцеві опитування показали, що у всіх учасників набагато знизилися симптоми тривоги і депресії.
У планах Барського МХАТу із невеличкого містечка на Вінниччині – продовження гастролей Україною. А у мріях – аби інші театри долучали до своїх програм учасників бойових дій, які мають безмежний творчий потенціал.
