Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Олег Катенко до війни працював генеральним директором великої охоронної компанії. З коханою дружиною виховував двох прекрасних доньок. Життя, як кажуть, начебто складалось. Але агресія Росії перекреслила всі плани…
Чоловік пішов на фронт добровольцем у серпні 2014-го. За роки війни разом із побратимами визволяв низку населених пунктів Луганщини та Донеччини. Нині командир роти 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців знову воює на Луганщині неподалік Золотого-4. Майже там, звідки починав бойовий шлях простим гранатометником у 12-му батальйоні тероборони «Київ».
— На початку війни це була звична справа, коли у добробатах або тербатах офіцер із запасу приходив на посаду стрільця, мехвода чи гранатометника, — розповідає Олег. — Пам’ятаєте, яким тоді було наше військо?..
Чоловік говорить відверто: за роки війни найскладнішими для нього були події кінця серпня – початку вересня 2014-го. Українські воїни продовжували звільняти захоплений ворогом Луганськ. Тоді підрозділи першої танкової бригади, 22-й та 12-й тербати зайняли позиції в кількох районах і кварталах міста, зокрема у Жовтневому, Червоному Яру, Великій, Малій Вергунках, на Вергунському роз’їзді. Планували повне звільнення міста. Українські військові влаштували для жителів Луганська пункт роздачі гуманітарної допомоги. Ділилися з людьми своїм продовольством. Та обстановка погіршилася. Російська Федерація перекинула через кордон значну кількість живої сили та важкого озброєння.
— Близько четвертої ранку ми почули гуркіт танків, — згадує офіцер, — за ними посунула ворожа піхота. Ми стояли на бойових позиціях у Жовтневому районі Луганська. Окупанти намагалися нас витіснити й повністю взяти під контроль місто. Ми дали бій. Завдяки добре організованій системі вогню, вдалося зупинити танки і відбити атаки ворога без втрат із нашого боку. Окупаційні війська почали масований артилерійський обстріл наших позицій.
Усі розуміли, після артпідготовки ворог знову піде у наступ. Тож командування прийняло рішення негайно виводити війська з-під шквального вогню. Прикривати вихід з Луганська доручили 12-му батальйону. Коли підрозділи 22-го тербату і 1-ї танкової евакуювали поранених, забрали вцілілу техніку та майно і вийшли з міста, «Київ-12» був останнім, який ще утримував позиції в місті.
— Наш батальйон покидав місто вже після відходу основних сил, — говорить Олег. — Тоді ми понесли втрати, але бойове завдання виконали. Кілька побратимів зазнали поранень, кілька одиниць підбитої техніки. Районом збору підрозділів визначили селище Дмитрівка. Та щойно дійшли до місця і розбили табір, російські війська накрили нас «Смерчами». Обстріл вівся в ніч з 3 на 4 вересня з території Російської Федерації. До кордону там було кілометрів 30–40. Обстрілювали прицільно, з невеликими перервами з вечора і до самого ранку. Ми втратили двох бійців та чимало техніки — танки, БТРи, артилерію. Кремлівське телебачення радісно брехало, що «апалчєнци унічтожилі целий батальйон бендеро-фашистов». Але ми вижили. Після короткої перерви в тилу батальйон відновив боєздатність, доукомплектувався технікою, озброєнням та особовим складом і знову вирушив на передову.
У свої 53 роки ротний Олег Катенко має відмінне здоров’я та фізичну форму. Каже, усе завдяки регулярним заняттям спортом і здоровому способу життя. Такі самі принципи впровадив і у своєму підрозділі. Хоч ранкову зарядку і розвивальні вправи хлопцям замінили риття окопів, облаштування укріпрайонів, проте, як з’являється вільна хвилинка, йдуть гуртом займатися на імпровізований спортмайданчик. Є на позиції перекладина, бруси, штанга, майданчик для рукопашки з боксерською грушею. На ньому завжди ажіотаж. Ще б пак, їхній ротний — майстер спорту з боїв без правил. Навчає прийомам, що можуть знадобитися у ближньому бою.
— Я постійно повторюю хлопцям, щоб тренувалися, не лінувалися. Хто знає, раптом доведеться вступити у рукопашну з ворогом? Український воїн має готуватися до різних ситуацій і бути найкращим у всьому. Тільки так переможемо, — переконаний ротний.
Він пишається своїм особовий складом. У його підрозділі служать воїни з бойовим досвідом ще з 2014-го та багато молодих бійців. Офіцер підкреслює, що особисто відбирає поповнення за принципом «краще менше, але кращих». Головні критерії: висока мотивація, відмінна фізична підготовка, хороший тактичний вишкіл, та… відсутність шкідливих звичок!
— Люди, які до нас ідуть, знають про дружній клімат і залізні принципи всередині колективу. Хочеш служити — позбався шкідливих звичок. Щоправда залишилися ще поодинокі курці, але я впевнений, разом із побратимами переконаємо їх стати на шлях здорового способу життя.
Служити Олег Катенко планує до перемоги.
— У нас попереду ще багато роботи як на фронті, так і в тилу. Мало відвоювати захоплені території. Треба боротися за голови людей. Остаточна перемога буде тільки тоді, коли в Україні не залишиться жодної людини, яка б не відчувала себе українцем. І я не про національність. Про громадянство і патріотизм. Успішною країна буде тільки тоді, коли кожен українець працюватиме на розбудову держави, пишатиметься своїм громадянством і виховуватиме своїх дітей у дусі патріотизму та любові до Батьківщини.
