Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Олег Катенко до війни працював генеральним директором великої охоронної компанії. З коханою дружиною виховував двох прекрасних доньок. Життя, як кажуть, начебто складалось. Але агресія Росії перекреслила всі плани…
Чоловік пішов на фронт добровольцем у серпні 2014-го. За роки війни разом із побратимами визволяв низку населених пунктів Луганщини та Донеччини. Нині командир роти 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців знову воює на Луганщині неподалік Золотого-4. Майже там, звідки починав бойовий шлях простим гранатометником у 12-му батальйоні тероборони «Київ».
— На початку війни це була звична справа, коли у добробатах або тербатах офіцер із запасу приходив на посаду стрільця, мехвода чи гранатометника, — розповідає Олег. — Пам’ятаєте, яким тоді було наше військо?..
Чоловік говорить відверто: за роки війни найскладнішими для нього були події кінця серпня – початку вересня 2014-го. Українські воїни продовжували звільняти захоплений ворогом Луганськ. Тоді підрозділи першої танкової бригади, 22-й та 12-й тербати зайняли позиції в кількох районах і кварталах міста, зокрема у Жовтневому, Червоному Яру, Великій, Малій Вергунках, на Вергунському роз’їзді. Планували повне звільнення міста. Українські військові влаштували для жителів Луганська пункт роздачі гуманітарної допомоги. Ділилися з людьми своїм продовольством. Та обстановка погіршилася. Російська Федерація перекинула через кордон значну кількість живої сили та важкого озброєння.
— Близько четвертої ранку ми почули гуркіт танків, — згадує офіцер, — за ними посунула ворожа піхота. Ми стояли на бойових позиціях у Жовтневому районі Луганська. Окупанти намагалися нас витіснити й повністю взяти під контроль місто. Ми дали бій. Завдяки добре організованій системі вогню, вдалося зупинити танки і відбити атаки ворога без втрат із нашого боку. Окупаційні війська почали масований артилерійський обстріл наших позицій.
Усі розуміли, після артпідготовки ворог знову піде у наступ. Тож командування прийняло рішення негайно виводити війська з-під шквального вогню. Прикривати вихід з Луганська доручили 12-му батальйону. Коли підрозділи 22-го тербату і 1-ї танкової евакуювали поранених, забрали вцілілу техніку та майно і вийшли з міста, «Київ-12» був останнім, який ще утримував позиції в місті.
— Наш батальйон покидав місто вже після відходу основних сил, — говорить Олег. — Тоді ми понесли втрати, але бойове завдання виконали. Кілька побратимів зазнали поранень, кілька одиниць підбитої техніки. Районом збору підрозділів визначили селище Дмитрівка. Та щойно дійшли до місця і розбили табір, російські війська накрили нас «Смерчами». Обстріл вівся в ніч з 3 на 4 вересня з території Російської Федерації. До кордону там було кілометрів 30–40. Обстрілювали прицільно, з невеликими перервами з вечора і до самого ранку. Ми втратили двох бійців та чимало техніки — танки, БТРи, артилерію. Кремлівське телебачення радісно брехало, що «апалчєнци унічтожилі целий батальйон бендеро-фашистов». Але ми вижили. Після короткої перерви в тилу батальйон відновив боєздатність, доукомплектувався технікою, озброєнням та особовим складом і знову вирушив на передову.
У свої 53 роки ротний Олег Катенко має відмінне здоров’я та фізичну форму. Каже, усе завдяки регулярним заняттям спортом і здоровому способу життя. Такі самі принципи впровадив і у своєму підрозділі. Хоч ранкову зарядку і розвивальні вправи хлопцям замінили риття окопів, облаштування укріпрайонів, проте, як з’являється вільна хвилинка, йдуть гуртом займатися на імпровізований спортмайданчик. Є на позиції перекладина, бруси, штанга, майданчик для рукопашки з боксерською грушею. На ньому завжди ажіотаж. Ще б пак, їхній ротний — майстер спорту з боїв без правил. Навчає прийомам, що можуть знадобитися у ближньому бою.
— Я постійно повторюю хлопцям, щоб тренувалися, не лінувалися. Хто знає, раптом доведеться вступити у рукопашну з ворогом? Український воїн має готуватися до різних ситуацій і бути найкращим у всьому. Тільки так переможемо, — переконаний ротний.
Він пишається своїм особовий складом. У його підрозділі служать воїни з бойовим досвідом ще з 2014-го та багато молодих бійців. Офіцер підкреслює, що особисто відбирає поповнення за принципом «краще менше, але кращих». Головні критерії: висока мотивація, відмінна фізична підготовка, хороший тактичний вишкіл, та… відсутність шкідливих звичок!
— Люди, які до нас ідуть, знають про дружній клімат і залізні принципи всередині колективу. Хочеш служити — позбався шкідливих звичок. Щоправда залишилися ще поодинокі курці, але я впевнений, разом із побратимами переконаємо їх стати на шлях здорового способу життя.
Служити Олег Катенко планує до перемоги.
— У нас попереду ще багато роботи як на фронті, так і в тилу. Мало відвоювати захоплені території. Треба боротися за голови людей. Остаточна перемога буде тільки тоді, коли в Україні не залишиться жодної людини, яка б не відчувала себе українцем. І я не про національність. Про громадянство і патріотизм. Успішною країна буде тільки тоді, коли кожен українець працюватиме на розбудову держави, пишатиметься своїм громадянством і виховуватиме своїх дітей у дусі патріотизму та любові до Батьківщини.
