Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Військова кар’єра прапорщика Сергія Ткачука почалася в далеких дев’яностих, коли його призвали на строкову службу в пенітенціарну службу МВС. Як згадує Сергій, вже тоді у нього проявився талант до виховної та організаторської роботи. Працювати доводилося не з простим контингентом, а засудженими. Служба хоч і називалася виконання покарань, але включала в себе цілий комплекс заходів із виправлення людей, точніше, їхньої психологічної адаптації до нових умов роботи і життя.
Сергій від природи комунікабельний і позитивний, тому швидко знайшов підхід до людей. Після строкової служби продовжував роботу в пенітенціарній системі. Закінчив юридичний коледж із червоним дипломом, а в 2015 році в званні старшого лейтенанта МВС вирішив піти добровольцем на фронт. У військкоматі прохання задовольнили і відправили в морську піхоту в званні … сержанта. Як то кажуть, довелося починати з нуля. Після кількамісячної підготовки на полігоні був відправлений на найгарячішу ділянку фронту – Маріупольській напрямок. Отримав призначення на посаду головного сержанта десантно-штурмового батальйону в Павлополі. В той самий час цей населений пункт був тільки звільнений і знаходився під щільними обстрілами з боку російських військових формувань.
– Запам’ятався перший бій на позиції навколо південного сходу від Павлополя, – згадує Сергій. – За пів години по нас було випущено більше сотні мін калібром 82 і 120 мм. Дуже переживав за своїх хлопців, найстаршому з яких було 25 років. Більшість – ще не обстріляних. Того разу все обійшлося.
Основним пріоритетом в підрозділі Сергій зробив питання забезпечення безпеки. Тому величезну увагу приділяє інженерному обладнанню позицій, правильній організації служби та дисципліни.
– Найстрашніше на війні – це смерть твоїх підлеглих. Мені довелося ховати двох хлопців з мого підрозділу. Нестерпно боляче було дивитися в очі їхніх матерів, дружин і дітей. Дав собі слово, ніколи не забувати їх і підтримувати в скрутну хвилину. Тому не соромлюся телефонувати, цікавлюся станом здоров’я та існуючими проблеми.
У 2017 році на одній з позицій на околиці Павлополя окупанти з ПТУР потрапили у вантажівку з продовольством. Дістали серйозне поранення водій і жінка – ротний медик. Сержант Ткачук першим кинувся на допомогу. Його машина з медиками на величезній швидкості подолала відкритий простір під самим носом у противника і постраждалих евакуювали. У потрібний момент Сергій може завжди підбадьорити товаришів, знайти слова підтримки для тих, кому важко в незвичній обстановці або екстремальної ситуації.
–З молодших командирів сержант Сергій Ткачук був найбільш підготовлений не тільки як фахівець військової справи, а й хороший психолог і наставник, – згадує про свого підлеглого колишній командир батальйону полковник Віктор Пильник. – Не боявся довіряти йому найскладніші завдання, знав, він не підведе і все зробить як слід, – зазначив комбат.
– Для мене Сергій був не просто командир, – розповідає старший матрос Валентин. – У будь-якій ситуації він зберігає впевненість і спокій. Завжди підтримає добрим словом або жартом розрядить напружену атмосферу.
На передовій Сергій Ткачук зустрів і свою другу половинку. Дружина Тетяна служить у цьому ж батальйоні начальником складу в званні сержанта.
Усі товариші по службі відзначають людські якості Сергія, його доброту, чуйність. Згадують, як він підібрав на вулиці Павлополя худого, знесиленого пса, а потім довго доглядав його. Тепер собака з позивним «Братан» породи курцхаар улюбленець усього особового складу. Живе на позиції і несе службу як справжній морський піхотинець.
Нині прапорщик Сергій Ткачук виконує обов’язки заступника командира роти з морально – психологічного забезпечення. Така висока довіра командування не є випадковою.
