Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
В Одесі відбулася прем’єра документального фільму про мовне питання в Україні «Соловей співає, доки голос має». Авторка ідеї, сценарію і продюсер Леся Воронюк та режисер-постановник Сергій Кримський розповіли, що ідея фільму виникла в 2014 році, коли розпочалася війна на сході нашої країни. Один із українських воїнів розповів історію, як одного разу він під час бою втратив зір і не знав, де наші, а де вороги. Коли почув, що до нього хтось наближається, то взяв до рук гранату і палець просунув у кільце чеки. «Свої», – почув він від тих, хто наближався. Хлопець вже готовий був висмикнути чеку і загинути. Та раптом вони заговорили українською.
Це кіно не просто про українську мову, бо українська мова дуже широке поняття. Це кіно, яке покликане зруйнувати міфи, що існують в нашому інформаційному просторі й які дуже сильно активізувалися з 2014 року.
Коли автори фільму почали збирати інформацію, то зрозуміли, що ці міфи існували не з 1991 року і навіть не з часів Радянського Союзу, а ще за існування російської імперії. Ці міфи намагалися в різні способи інтегрувати в наші голови будь-які загарбники, які приходили на територію України. Фільм надто важливий і цікавий для будь-кого, кому болить Україна, тому що ми живемо не лише у стані війни як поняття фізичного, але і у стані гібридної війни, інформаційної війни, коли ворог зазіхає на наш розум. В одному з моментів глядач побачить українців, котрі виїхали до Ізраїлю і вчать там мову, бо інакше та країна їх не прийме. В їх діалогах, коли ті самі ж заперечують свої переконання, приходить розуміння того, що міфи зросійщення України дуже глибоко засіли у свідомості наших громадян. Вони розуміють, що в Ізраїлі обов’язково потрібно знати мову країни і стверджують це, але чомусь говорять протилежне про Україну.
«Соловей співає, доки голос має» варто дивитися уже через те, що він зачіпає нашого ворога за живе, а значить, там точно показано правду. Безліч російських сайтів захлинаються від жахливої критики фільму, що свідчить лише про одне – українська мова сьогодні є сильною зброєю і навіть своєрідним імунітетом від неправдивої викрученої інформації.
Спілкуючись з глядачами після показу, Леся Воронюк наголосила: « Ми зняли цей фільм і для того, щоб коли ви почуєте такі міфи десь серед знайомих, друзів, колег, ви не давайте емоційну відповідь, не сваріться вкотре, а просто наведіть їм 5-6 фактів і переконайте у тому, що мова має значення. І якщо я народився в Одесі чи Луганську, то моя рідна мова – українська. А ще краще – запросіть на фільм».
Фільм знімали понад три роки. Автори зізнаються, що однією з великих проблем було закінчити стрічку. Постійно з’являлися якісь нові факти, і це, здавалося, було безкінечно. Стрічка ще деякий час буде у прокаті, а згодом відбудеться й телетрансляція на одному з українських центральних каналів, а ще трохи згодом з’явиться і можливість дивитись фільм в інтернеті.
Нещодавно російська федерація внесла поправку до мовного закону, в якому зазначили, що і українці і білоруси є носіями «руського язика». І варто розуміти, що ці тенденції не будуть зупинятися, бо цій історії сотні років. Тепер все залежить від нас. Від того, на скільки ми зможемо бути стабільними в інформаційній війні. Знатимемо свою історію настільки досконало, щоб не дозволяти нами маніпулювати.
