Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Ростислав Токар на позивний «Санта» у лавах українського війська нещодавно: у 2018-му уклав контракт і пішов на військову службу до однієї з уславлених мотопіхотних бригад оперативного командування «Південь». До армії проповідував слово Боже в одній з церков на Хмельниччині, звідки і родом. Має родину: дружину, сина, теж військовослужбовця-контрактника, який нині служить в одній з частин Сил спеціального призначення та доньку, яка чекає на батьків телефонний дзвінок щодня, аби поділитися з ним новинами й поцікавитись, чи добре тато служить. Син-спецназівець, який з дитинства, окрім як служити в елітних військах, не уявляв себе без них, і таки домігся свого. Телефонує не часто – служба, що поробиш.
– «Санта» в перекладі з іспанської «святий», ‒ усміхаючись, ділиться з нами думками військовий капелан Токар-«Санта». – Про службу в армії мріяв відтоді, як почалася війна на Сході України. Але доволі довгий час церква та родина не були готові до цього. Та все ж вдалося переконати рідних і церковнослужителів, що моя робота з порятунку людських душ, особливо молодого українського покоління, необхідна і на фронті, можливо, навіть більше. Тому я тут, у бойовій частині.
За словами Ростислава Токара, він ще й вправний водій та механік. Тому залюбки сідає за кермо військового «Урала» чи ЗІЛа, коли бракує водійських рук, а то й допомагає хлопцям у парку бойових машин лагодити військову техніку.
