Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Про діяльність Державної спеціальної служби транспорту (ДССТ) переважна більшість українців знає не так вже й багато. Так, ці хлопці й дівчата не кидаються в обійми небесної блакиті, як славні десантники, не штурмують берегові укріплення, як безстрашні морпіхи. Вони не «арта» чи танкісти, які лише присутністю наводять жах на ворога. Їхні завдання дещо прозаїчніші, але від того не менш важливі: відбудувати та захистити. Якщо ще простіше, то за складним скороченням «Держспецтрансслужба» стоять Залізничні війська ЗС України, на базі яких 1 листопада 2004-го і створили Державну спеціальну службу транспорту. Щоправда, її одразу підпорядкували Міністерству транспорту та зв’язку (з грудня 2010 року Мінінфраструктури). Таке «напівцивільне» життя тривало до грудня 2017-го, коли парламент повернув ДССТ у підпорядкування оборонного відомства.
Про те, чим живуть спецтрансівці, їхні проблеми і здобутки ми поговорили із Головою Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту МОУ генерал-лейтенантом Миколою Мальковим.
Війна все поставила на місце
‒ Миколо Івановичу, ви очолили Залізничні війська у березні вже далекого 2000 року. Як вдалося такій структурі, як Держспецтрансслужба, вижити у часи тотального «реформування», а точніше, знищення війська?
‒ Не лише вижити, а й зберегти основний потенціал. І це ‒ найголовніше. Давайте залишимо в минулому жаркі диспути до хрипів на численних нарадах у високих кабінетах. Іноді був змушений доводити елементарні й очевидні речі про потребу в нашій Службі. А потім прийшов 2014 рік, і все стало на місце. Ми справами довели, що наше існування необхідне. Одразу після звільнення Слов’янська до міста зайшли наші сапери для знешкодження вибухонебезпечних предметів на об’єктах транспортної інфраструктури. Ці сапери відтоді знешкодили майже 8000 вибухонебезпечних предметів.
Військовослужбовці ДССТ взяли під охорону мости, шляхопроводи, підстанції й адмінбудівлі Донецької залізниці. Їх доводиться охороняти не тільки від терористів, а й від банальних мародерів. Згодом «підтяглися» наші будівельні бригади й узялися за відновлення як транспортних об’єктів, так й інших важливих будівель. У тому ж Слов’янську вони відремонтували 3 школи та 1 дитячий садок. Слід згадати і три відновлені нами мости. У Троїцькому, в Рубіжному й Попасній. Усі їх бачили, мости-красені: стоять, функціонують, і за них я спокійний…
‒ Тобто, генерал Мальков гарантує?
‒ Не тільки генерал Мальков, а й весь колектив Державної спеціальної служби транспорту. А це ‒ майже 5000 осіб. Працелюбних, патріотичних, цілеспрямованих та професійних.
«Маємо здати 29 об’єктів до кінця року»
‒ Які основні завдання нині виконують держспецтрансівці, зокрема в районі ООС?
‒ Під нашою охороною в районі ООС перебуває близько 50 важливих об’єктів транспортної інфраструктури. Виконуємо і завдання, яке перед нами поставив міністр оборони, з удосконалення інфраструктури ЗСУ. Натепер ми побудували 8 гуртожитків поліпшеного типу на 125 місць кожний. У шести з них вже живуть люди, а ще два ‒ для танкістів у Кривому Розі — незабаром здамо в експлуатацію. Загалом до кінця року маємо здати в експлуатацію 29 будівель і споруд. Слід згадати два надважливих об’єкти ‒ 13-те військове містечко в Мукачеві для гірських піхотинців і модульний табір для танкістів у районі ООС на 250 осіб. Спальні приміщення, зброярні, бані, їдальня, медпункт, інші приміщення для нормального життя. Тиждень тому повернувся з цього об’єкту. Гадаю, з цим завдання впораємось до кінця року.
«За державу образливо»
‒ Миколо Івановичу, а хто будує на цих об’єктах?
‒ Переважно ‒ наші військовослужбовці й працівники. Інколи для виконання деяких робіт залучаємо перевірених субпідрядників. Ми ж не сиділи склавши руки. На основні види будівельних робіт у нас є ліцензії. Немає їх лише на роботи, пов’язані з газифікацією та з високовольтною напругою. Усе інше виконуємо самі. Але справа навіть не в цьому. Даруйте за емоції, але не можу втриматися… Скажіть, ви знаєте що в будівельному бізнесі закладено мінімум 300% прибутку? Звідки беруться такі суми? А я відповім. Чому ми можемо повністю збудувати двоповерхову казарму поліпшеного типу за 11 млн гривень, з яких 2 млн заробимо до свого спецфонду, а цивільна фірма, яка будуватиме поруч, витратить 18 млн лише на фундамент? Тут і криється ключ до розгадки про 300% прибутку. Ви часто бачили недобудований супермаркет? Ні… Це тому, що там люди свої кошти вкладають і рахують, скільки кожна копійка принесе прибутку. А у нас переможці тендеру (офіційні, законні) закопують у фундамент суму, на яку можна збудувати всю будівлю і говорять: «Дайте ще!» А потім починаються суди та апеляції. А будівля стоїть недобудована… Даруйте за відому фразу ‒ «мені за державу образливо».
‒ І чому ж така різниця у цінах?
‒ Бо не лише за власну кишеню потрібно думати. Кошти слід витрачати з розумом. І заощаджувати… Наведу приклад. Будуємо казарму. Підходить старшина роти і каже: «Треба поставити крани з фотоелементами». Відповідаю: щось ви плутаєте ‒ це казарма. Старшина наполіг на своєму. За два місяці на економії води ми повернули кошти, витрачені на крани з фотоелементами! Інколи мене критикують за те, що влітку їжу для солдат готують на польових кухнях. Відповідаю: за цей час у стаціонарних столових наводимо ідеальний порядок, вдосконалюємо навики кухарів, плюс економія на електроенергії близько 2 млн гривень.
«Не треба нас контролювати, ми нічого не вкрадемо»
‒ Як ви можете оцінити ефективність співпраці ДССТ та Міноборони?
‒ Якщо у відсотках, то не більше 60…
‒ Не надто висока оцінка…
‒ А це тому, що не можна влітку розпочинати будувати об’єкт, який маємо здати до кінця року. Бо лише серед року надають кошти, відбуваються тендерні процедури. Уже листопад надворі, а 34 млн на військове містечко в Мукачеві ще лежать у Мінфіні. Коли ж мені їх освоювати? Тому варто наприкінці року визначитися із завданнями для ДССТ щодо вдосконалення інфраструктури ЗСУ. Для ефективної співпраці мені потрібні три речі: проєкти об’єктів, ритмічне фінансування (з початку року) і строки закінчення будівництва. Усе! Не треба нас контролювати, ми нічого не вкрадемо, адже це наш основний принцип і головна заповідь, якщо хочете…
Укомплектованість — 90%, бо левова частка офіцерів і контрактників забезпечені житлом
‒ Що є головною цінністю Держспецтрансслужби?
‒ Звісно, люди. Колектив наш відносно невеликий. Але для кожного намагаємося створити людські умови служби і життя. Я часто повторюю: «Ми не йдемо в Європу. Ми створюємо європейські умови тут!» Хочу, щоб якнайбільше людей жили за таким принципом.
‒ Не таємниця, що наразі у військах вакантних посад вистачає. А який некомплект у ДССТ?
‒ Ми укомплектовані на 90%. Погодьтесь, високий показник. Чому такий? А тому, що майже 85% офіцерів і контрактників у нас забезпечені житлом. Так, перебудовуємо колишні казарми. Погляньте у вікно. Он триповерхова будівля нещодавно була типовою казармою радянських часів. А 19 грудня, на день Святого Миколая, запрошую на новосілля. Здаватимемо будинок на 69 квартир. Торік під час випуску офіцерського поповнення вручали ключі від нових квартир молодим лейтенантам. Чому їм не служити?
‒ Де готують офіцерів для такої служби?
‒ Здебільшого наші офіцери ‒ випускники кафедри військової підготовки Держспецтрансслужби Дніпровського національного університету залізничного транспорту. Підготовка офіцерів ‒ наше майбутнє. Серед тих, хто там навчається, 80% відслужили строкову або службу за контрактом у залізничних військах.
‒ Строковики у вас теж служать?
‒Так. Близько 60% солдатських посад у нашій службі укомплектовано строковиками. Їхню підготовку та вишкіл контрактників проводимо на базі 8-го начального Чернігівського центру, за 33 фахами. Це командири відділень (сержанти) — колійних, мостових, монтажно-мостових, копрових і кваліфікованих солдат (спеціалістів) ‒ монтер колії, копрівник.
‒ Яким зі збудованих об’єктів найбільше пишаєтесь?
‒ Звичайно, це ‒ Меморіальний комплекс «Зала Пам’яті» на території Міністерства оборони України. Справді унікальна і знакова споруда. Пам’ятаю, як мене викликав міністр оборони і запитав: «Візьметесь?» Я взяв добу на роздуми, вивчили креслення, зважили усі нюанси і прийняли виклик. Слід сказати, що будівництво Зали Пам’яті було не лише іспитом на нашу професійність, а й у першу чергу нашим обов’язком перед тими, хто віддав своє життя за Україну.
Візитка співрозмовника:
Генерал-лейтенант МАЛЬКОВ Микола Іванович. Закінчив Тюменське вище військово-інженерне командне училище, Військово-інженерну академію, Академію ЗС України. Магістр державного військового управління оперативно-стратегічного рівня. Кандидат військових наук, дійсний член (академік) Української академії наук. Обіймав посади від командира взводу до начальника управління. З березня 2000-го очолює Залізничні війська ЗСУ. Із вересня 2004 року ‒ Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.
Фото: Олег Феценець
