Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
ЗГІДНО З ВАН КРЕВЕЛЬДОМ, ВАЖЛИВИМ ФАКТОРОМ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВІЙНИ В НАШ ЧАС Є ЇЇ ПЕВНЕ «РОЗМИТТЯ». ЦЕ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ В ТОМУ, ЩО КОНФЛІКТ НИЗЬКОЇ ІНТЕНСИВНОСТІ МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ, НЕ ПОВ’ЯЗАНІ З ВІЙНОЮ (В РОЗУМІННІ КЛАУЗЕВІЦА), ОСОБЛИВО НА ПЕРШИХ ЕТАПАХ. ІДЕТЬСЯ ПРО БАНДИТИЗМ, ОРГАНІЗОВАНУ ЗЛОЧИННІСТЬ, МАСОВІ ЗАВОРУШЕННЯ — ВСЕ ТЕ, ЩО НАЛЕЖИТЬ ДО КОМПЕТЕНЦІЇ НЕ ВІЙСЬКА, А ПОЛІЦІЇ ТА ОРГАНІВ БЕЗПЕКИ. ТУТ, ДО РЕЧІ, ВІЙНА НА ДОНБАСІ АБСОЛЮТНО ТОЧНО ВПИСУЄТЬСЯ В ОХАРАКТЕРИЗОВАНІ АВТОРОМ ОЗНАКИ ВОЄН НОВОГО ТИПУ: ОДНИМИ З ПЕРШИХ ВОРОЖИХ ЗАГОНІВ НА СХОДІ БУЛИ МІСЦЕВІ БАНДИ.
Інша справа, що в нашому випадку мова йде не про зміну сутності війни, а про розширення її інструментарію. До речі, подібні ідеї висловлювали інші воєнні мислителі та прогностики. Так, наприклад, американський футуролог і палеоконсерватор Вільям Лінд, описуючи доктрину «війни четвертого покоління», зазначав, що однією з її особливостей буде розмиття меж між станом війни і миру. Вже згаданий Євген Месснер у своїй концепції «заколот-війни», розробленій іще в 1960-х роках, описує схожий процес: за його словами, війна як протистояння між народами і революція як протистояння всередині країни зливаються воєдино, стаючи елементом стратегії поневолення народів «червоною чумою».
Старі та нові комбатанти
Із описаним вище пов’язаний інший трансформаційний процес: розмиття межі між комбатантами (тими, хто безпосередньо бере участь у бою) і некомбатантами (умовно кажучи, мирним населенням). Це питання має тривалу і складну історію, але для нас важливі ті останні тенденції, які описав Мартін ван Кревельд. Якщо протягом ХІХ – першої половини ХХ століття основний тренд полягав у якнайжорсткішому розмежуванні цих двох категорій людей, то під час Другої світової й особливо надалі межа між ними ставала все більш проблемною. Ван Кревельд називає дві причини: стратегічне бомбардування міст було спрямоване проти мирного населення, фактично зробивши його комбатантами; з іншого боку, поневолені народи, не маючи ні уряду, ні армії, самі вступали у збройне протистояння з ворожими військами, стаючи таким чином учасниками бойових дій. Наступним кроком, який іще більшою мірою розмив цю межу, було визнання такого суб’єкта міжнародного права як «народи і нації, що борються за власне звільнення». Це вже відбувалось під час «холодної війни».
Однак для нас найважливіше — останні тенденції, які визначатимуть обличчя воєн майбутнього. Загальний тренд збережеться — подальше розширення переліку комбатантів і тяжіння до повного зникнення межі між ними та некомбатантами. До речі, дуже концептуалізовано і чесно подальший розвиток цього тренду в майбутньому описав російський прогностик Сергій Переслєгін: на його думку, одним із явищ воєн майбутнього будуть так звані «дитячі армії» — збройні формування, які складатимуться значною мірою з підлітків. Перевагою таких формувань буде те, що, з одного боку, підлітки (особливо старшого віку) мають необхідну фізичну форму для ведення бойових дій, а з іншого — в них поки що відсутні моральні запобіжники, і тому вони зможуть виконувати будь-які накази командування.
При цьому Переслєгін уточнює, що такі можливості будуть використовувати країни, які не належать до «західних демократій». І слід зазначити, що цей прогноз, зроблений орієнтовно на початку 2010-х років, починає збуватись: декілька років тому в Нігерії на ринку себе підірвала восьмирічна дівчинка, завербована терористичною організацією «Боко харам»; другий приклад — у відкритому доступі є відеозаписи того, як в ІДІЛ тренують дітей відрізати голови (поки що) іграшкам; ну і нарешті, наші «цивілізовані» північно-східні сусіди здійснюють мілітаризацію дітей через так звану «Юнармію».
Тепер повертаємось до ван Кревельда. Для нас надзвичайно важливо, що означені вище тренди і прогнози дуже точно співпадають із виявленими ізраїльським мислителем трансформаційними процесами у війні. Справа в тому, що конфлікти низької інтенсивності виявились проблемними для традиційних армій ще й тому, що вони не усвідомлювали їх своєю справою. Тобто терористи, партизани, повстанці країн третього світу, погано озброєні, майже неорганізовані й ненавчені, не були тим, кого військові готові були розглядати як свого ворога. І це можна зрозуміти — воїн б’ється тільки з іншим воїном: цей принцип існує на глибинному підсвідомому рівні. А поява нових комбатантів намагається зламати цю світоглядну установку. Поставимо собі нериторичне запитання: як діятиме українська армія, коли до наших кордонів Москва підтягне армію озброєних дітей-солдатів?
Про методи воєнної прогностики
Варто зазначити, що навіть ретроспективні інтелектуальні пошуки Мартіна ван Кревельда дають надзвичайно важливу методологічну основу для воєнної прогностики. Річ у тому, що воєнна справа включає в себе два надзвичайно важливі елементи (тривалий час ними все й обмежувалось): мистецтво виграти бій — тобто тактику, і мистецтво пересувати війська — стратегію. Звичайно, на сьогодні такі дуальний підхід, який виник іще в античності, вже застарів. Однак, незважаючи на це, технологічні інновації у воєнній сфері загалом належать до однієї із двох категорій: засобів комунікації (пов’язаних зі стратегією та переміщенням військ) та засобів ураження (пов’язаних із тактикою та веденням бою). У своїх дослідженнях ван Кревельд вказує на інновації обох типів, які вплинули на війну: телеграф, залізниця (комунікація і логістика); бездимний порох, казнозарядна зброя (засоби ведення бою).
Чому це важливо? Справа в тому, що в різноманітних воєнних прогнозах часто є перегинання в той чи той бік: наприклад, роблять акцент на інформаційних технологіях, підкреслюють їхній вплив на сучасну і майбутню війни, при цьому забувають, що останнє слово буде за випущеними у ворога боєприпасами. Така проблема притаманна праці Елвіна Тоффлера «Війна й антивійна». Тобто можна сказати, що, здійснюючи воєнне прогнозування та розробку стратегії, цей розподіл має бути усвідомлений керівником і врахований під час постановки прогностичних завдань.
Другий важливий урок, який можна засвоїти з ретроспективних пошуків ван Кревельда, полягає в наступному: нерідко значущі для майбутнього військові конфлікти опиняються поза увагою військових. Як приклад він наводить Громадянську війну в США: ті зміни в стратегії та тактиці, які вона продемонструвала (зокрема, акцент на мистецтві маневру військами) не привернули уваги європейських військових, для яких основним прикладом для вивчення залишались Наполеонівські війни. Цю ж точку зору щодо ігнорування європейцями Громадянської війни в США у своїй праці «Стратегія непрямих дій» висловив британський воєнний мислитель Безіл Ліддел Гарт: за його словами, якби європейці врахували цей американський досвід, то діяли би більш ефективно під час Першої світової.
