Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Коли трохи більше 25-ти років тому в сім’ї майора Сергія Грилюка народилась друга донечка, радості та щастю молодого татуся не було меж. Маленьке створіння, наче сонечко, у черговий раз наповнило життя офіцерської родини мозаїкою найщиріших почуттів та розмаїттям емоцій, стало уособленням кохання, віри та надії.
Але все ж інколи у батька сама по собі виникала необережна думка про те, що військова династія Грилюків, що веде свій початок майже з початку минулого сторіччя, так і залишиться у ньому як спогад. Та усе це, на його думку, по великому рахунку було варте того, щоб Наталочка зростала веселою, щасливою та під мирним небом рідної України.
Наче весняний вітер промайнуло дитинство дівчинки з його безтурботністю, шелестом літніх трав та п’янким ароматом осені наповнилась юність, і ось прийшов час обирати життєвий шлях. Маючи неабиякий хист до малювання, Наталка зупинила свій вибір на професії архітектора. Попереду був коледж у рідній Вінниці, престижний Львівський виш, гідна посада та перспектива кар’єрного зростання.
І все начебто добре, але щось не давало дівчині відчути себе повною мірою комфортно та самодостатньо. Зовнішній світ не зміг витравити з її свідомості думки про те, що справжня гармонія життя відчувається лише тоді, коли тобі професія не просто подобається, а ти нею дихаєш, коли вона і є сенс твого існування. Перед очима завжди були трохи втомлені, але такі щасливі обличчя батька і мами, коли вони ділились у родинному колі думками та враженнями про військову службу, про її історію та сьогодення, про незламність духу та непереможність бойового братерства.
А тут ще і неоголошена кремлівська війна чорним вихором увірвалась у її серце, яка, мабуть, і поставила всі крапки над ” І”. Від’їзд татуся в район бойових дій на Сході держави остаточно зміцнив бажання Наталки стати до лав захисників Вітчизни. Цей крок вона зробила без жодних вагань, і з 2019 року для дівчини розпочався новий відлік часу.
-Знаю напевно, що татко, дізнавшись про це, відчув цілий тайфун емоцій, — з усмішкою пригадує тепер вже старший солдат Наталія Грилюк — Але за будь-яких умовностей він, беззаперечно, був неймовірно гордий за свою молодшу дочку. По-перше, за те, що свій вибір я зробила свідомо. По-друге, за те, що сімейна військова династія таки отримала продовження…
Дівчина без остраху поринула у вир та динаміку військового буття. Серед курсантів Полтавського навчально-тренувального центру військ зв’язку Збройних Сил України, де вона нещодавно пройшла курс фахової підготовки, була однією з найкращих. Підтвердження тому — схвальні відгуки про неї викладачів і товаришів, численні подяки та грамоти від командування.
— Сказати про Наталку, що вона має міцний внутрішній стрижень, було б дуже спрощено, — ділиться своїми думками заступник начальника навчального центру з морально-психологічного забезпечення підполковник Юрій Кривоніс. — Вона просто випромінює світло. Не кожен має такий талант поєднати в собі якості воїна та жіночості, з цим треба народитись…
Сьогодні старший солдат Наталія Грилюк проходить службу в одній з військових частин на Київщині. Усі труднощі та складнощі долає без послаблень та умовностей, нарівні з чоловіками. Постійно вчиться, вдосконалюється і… не перестає мріяти. Про гармонію світу, про світле і вірне кохання, про таку бажану Перемогу. Тому вона завжди усміхнена і упевнена і у собі, і у світлому завтрашньому дні України.
