Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
На позиції мотопіхотного підрозділу, який тримає оборону неподалік населеного пункту Попасна, що в Луганській області, служать відразу дві сім’ї: молодший сержант Віталій Михайлович зі своїм сином Михайлом і старший солдат Олександр Сергійович і його син Сергій.
У цих двох сім’ях багато спільного і схожого. Живуть у сусідніх областях України: Миколаївської та Херсонської. Обоє батьків пішли на фронт 2014 року, а за чотири роки потому і сини. Батьки однакового віку і їхні діти: батькам по 48 років, а дітям – 21. Віталій і Олександр назвали дітей на честь своїх батьків. Через це в підрозділі виникають навіть курйозні ситуації, коли командири плутають батьків із синами. Наприклад, викликають на командний пункт батька, а приходить син. Виявляється, посильний, випадково, замість Віталія Михайловича викликав Михайла Віталійовича або навпаки, тому товариші по службі, щоб остаточно не заплутатися, намагаються називати їх на позивні.
Що стосується несення служби, то тут обидві родини є прикладом сумлінного ставлення до виконання службових обов’язків. Причому, як кажуть навчені життєвим і бойовим досвідом батьки, сини змушують їх завжди бути мотивованими і відповідальними.
– Будь-які завдання доводиться виконувати на совість, без халтури, щоб діти знали, що таке правильне ставлення до служби, – діляться секретами педагогічного виховання обидва батьки. – Та й хлопці, дивлячись на нас, стараються не відставати, знову ж завжди можемо допомогти їм і словом, і ділом.
Дійсно, в цьому сенсі Михайлу і Сергію пощастило. У важку хвилину батьки опиняються поруч. Їх знання і досвід допомагають у складних ситуаціях. Не так давно під час ворожого обстрілу позицій, Сергій вирішив скоротити шлях і побіг за боєкомплектом відкритою ділянкою. Тато зробив зауваження і змусив сина зістрибнути в траншею. Виявилося дуже своєчасно, над головою просвистіло декілька куль…
Втім, життя на позиції це не тільки обстріли, але і вирішення безлічі побутових питань: облаштування бліндажів, укриттів, окопів, приготування їжі, заготівля дров та багато іншого. Все це доводиться робити і батькам, і дітям у повному обсязі, без знижок на родинні зв’язки і вік. А вдома цих відважних чоловіків чекають дружини і мами. Вони часто дзвонять своїм найдорожчим на світі людям, переживають за них. Коли ми робили фото, чоловіки передавали своїм жінкам привіти і побажання, але головне просили передати, що повернуться додому тільки після того, як проженуть окупантів з української землі.
