Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Вересень став для України одним із трьох найкривавіших місяців 2019 року на Сході. Унаслідок бойових дій загинули й померли від ран 13 воїнів. Наймолодшому був 21 рік, найстаршому – 47.
Серед них – десять військовослужбовців Збройних сил, троє – Національної гвардії України.
Два офіцери, 11 – солдати і сержанти.
Найбільших втрат зазнала 36-та бригада морської піхоти ВМС ЗСУ імені контрадмірала Михайла Білинського на маріупольському напрямку – троє полеглих. Два бійці загинули в 53-й механізованій бригаді під Горлівкою, зокрема «айдарівець».
По сім військовослужбовців полягли на Донецькому й Луганському напрямках.
Варто звернути увагу: більшість бойових втрат вересня – наслідок «роботи» ворожих снайперів. Від снайперського вогню полягли сім наших воїнів. П’ять стали жертвами «звичайних» обстрілів, один – підірвався на вибуховому пристрої.
Ще важливий акцент: у вересні в зоні зросла також кількість поранених – до 41. У серпні ми писали лише про 20 «трьохсотих» (і вісім – загиблих).
Сумарне число обстрілів, виведене «Новинарнею» за вересневими зведеннями пресцентрів ОС/МОУ – 525 (в середньому майже 18 за добу). У серпні – 316. «Режим припинення вогню», авжеж, «потепління у відносинах з Росією»…
Ці сухі цифри обстрілів, які посилюються, забрали в нас життя тринадцятьох людей – мужніх, жертовних, яскравих. Їх не дочекалися з війни матері й батьки, дружини, діти, родичі, друзі… Бо війна триває, і невелика кількість воїнів тримає на Сході заслін для багатомільйонної країни. Яка, якщо чесно, дедалі рідше згадує тих, хто на фронті. Хто кладе за нас життя.
Згадаймо полеглих героїв вересня. Їхні очі, їхні біографії. Віддаймо їм останню шану.
Детальну інформацію про полеглих читайте у матеріалі «Новинарні».
Поки ми пам’ятаємо – герої не вмирають.
