Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
125 років тому, 10 вересня 1894-го, на світ з’явився поет у кіно та живописець у літературі Олександр Довженко. Такий великий талант, яким володів кінокласик, часом трапляється раз на сто років… Cтрічка «Земля» — у списку 12 кращих фільмів всесвітньої історії кіно. Його ювілеї під егідою ЮНЕСКО відзначають у всьому світі. Він не голлівудський режисер, а видатний український митець.
Класик українського та світового кінематографу жив в унікальний період. Він творив у ті самі часи, що й відомі кіногенії: Ейзенштейн, Пудовкін, Александров, Ромм. Разом із тими видатними чарівниками екрану Довженко відкривав шлях новому кіномистецтву не лише на рідній землі, а й за її межами. Фільми Олександра Довженка «Звенигора», «Арсенал», «Земля» з шаленим успіхом демонстрували в Англії, Голландії, Бельгії, Франції, Південній Америці, Канаді, США, Греції, Туреччині тощо. Саме тоді, в 30-х роках ХХ століття, українець був визнаний світом.
Недаремно весною 1945 року, коли Україна стала однією із засновників ООН, всесвітньо відомий американський актор і режисер Чарлі Чаплін на установчій конференції у Сан-Франциско виголосив: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».
Воєнні події змінили погляди Олександра на долю українського народу. На якийсь час він навіть пристав до українського національно-визвольного руху. На фронт його не взяли через хворе серце. Перебравшись до Києва Довженко приєднується до петлюрівської армії. Створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні», яка була Сталіним заборонена. Після встановлення радянської влади митець їде до Польщі на дипломатичну роботу, а потім, після чергової партійної чистки, знову повертається в Україну. Працював у Харкові та Одесі, пише кілька фільмів та короткометражних комедій.
Світову славу творцеві приніс його останній у трилогії німий фільм «Земля». Саме тоді Довженко одружується з акторкою, режисером його майбутніх стрічок Юлією Солнцевою. Довженко відвідує Берлін, Гамбург, Прагу, Париж та Лондон, демонструючи «Землю», виступає перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголошує кілька доповідей про нову кінематографію.
…Однак апогей творчості митця — його «Землю» — інакше було сприйнято в Москві, тріумф цього геніального фільму там був короткочасним. Автор став небажаним для партійних доглядачів за мистецтвом, почалася сувора цензура кожного кадру. Для геніального творця — це стало його повільним вбивством. Олександр Довженко зазнав великих гонінь і переслідувань. Фізичні та духовні переживання підривали здоров’я митця. Він помер у Москві листопадової глупої ночі 1956-го.
… Уже після смерті Олександр Довженко знову здобув визнання. У 1958 році на всесвітній виставці у Брюсселі, в результаті опитування серед 117 найвідоміших критиків і кінознавців з 26 країн світу, його фільм «Земля» був визнаним «кращим фільмом усіх часів і народів». Ця стрічка й донині вражає дивовижною мистецькою досконалістю, вона не втратила своєї естетичної сили.
За своє творче життя Олександр Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно. Низку кіноповістей Довженка екранізували після його смерті: «Повість полум’яних літ» «Поема про море», «Зачарована Десна».
На жаль, попри таке всесвітнє визнання, доля режисера склалася трагічно. Він прожив усього 62 роки. Усе життя Олександр Довженко не мислив себе без людей та своєї діяльності на благо народу…
«Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм», — так говорив про себе великий кіномитець. Історія розсудила по-своєму: тепер він належить вічності як невід’ємна частка могутньої світової культури, як світосяйний геній українського народу.
