Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
7 вересня 2019 року – особливий день для мільйонів українців. Цього дня за поверненням 35 українців на Батьківщину слідкували не тільки ми, але й весь цивілізований світ. Повідомлення, емоційно щасливі фото та відео з Борисполя заполонили шпальти вітчизняних та провідних світових ЗМІ. Додому повернулися 35 утримуваних росіянами українців – військовополонених і політв’язнів.
Нині 24 звільнені військові моряки проходять обстеження у військовому госпіталі у Києві. Хлопці посміхаються, обіймають рідних та спілкуються зі своїми побратимами, які приїхали їх привітати з поверненням додому.
Один із 24-х героїв, комендор-сигнальник катера «Нікополь» матрос Сергій Цибізов. Він – родом із Хмельниччини. У війську з весни 2018 року. Один із наймолодших військовополонених. Сергієві нещодавно виповнилося 22 роки. Розповів, що про море мріяв з дитинства, тому добровільно пішов на службу до війська.Катер «Нікополь»став третім судном у такій недовгій кар’єрі хлопця.
…25 листопада 2018 року. Керченська протока. Російська зброя стріляє на ураження. Сергій та його побратими опинилися в повному оточенні. Той день залишиться у пам’яті військового моряка на все життя.
– Росіяни стріляли і думали, що їм усе знову зійде з рук. Це злочин Російської Федерації. Потім – були допити у Керчі та Сімферополі…Це були найважчі дні. Росіяни ставилися до нас, немов до собак. Їхні команди «Голову вниз…», «По бокам не смотреть…» добре пам’ятаю.Психологічно тиснули. Казали, що Україна нас «кинула», пропонували перейти до них на службу. У Москві тримали у камері. Зі своїми полоненими побратимами бачився лише під час судових слухань. З батьками спілкувався через адвоката. Несолодко було, втім ми не опустили рук…
Під час ув’язнення матрос Сергій Цибізов відкрито сказав російським силовикам, що він є військовополоненим і свідчень давати не буде.
– Нас підтримував весь світ. Навіть російські слідчі, які допитували мене, дивувалися цьому та із заздрістю казали: «Що з вами робити? Всі горою за вас…» – згадує матрос Цибізов.
До рідних написав кілька листів. Однак деякі поверталися з відповіддю: «Цензура!». Лише після звільнення від батьків дізнався, що до рідного дому надійшло тільки три листівки з трьома короткими реченнями і дев’ятьма стислими словами «У мене все добре. Не хвилюйтеся. Всіх люблю і цілую».
У день обміну Сергія розбудили дуже рано. О 4-й 7 вересня наказали збирати речі. Наш моряк не одразу повірив, що за кілька годин побачить своїх рідних та близьких людей…
Коли український літак перетнув повітряний кордон над Чернігівщиною, наш відважний моряк промовив: «Дякую тобі, Боже! Це – не сон!Так, це сталося! Я на рідній землі…»
