Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Вашій увазі АрміяInform пропонує другу частину матеріалу про події у секторі «А» влітку 2014-го.
Цього разу нашим співрозмовником погодився стати офіцер В.Він безпосередній учасник подій того періоду в секторі «А».
Говорили про утримання переправи біля Щастя, «Дорогу життя» до Луганського аеропорту та російських офіцерів-десантників, які «заблукали» на Луганщині.
«По «Дорозі життя» вдень і вночі йшли наші колони»
– З найважливішого у нашому секторі я б виділив оборону Луганського аеропорту. Друге – дорогу, яку ми проклали до нього. «Дорогу життя», як ми її назвали. І третє те, що ми організовано вийшли (з Луганського аеропорту. – Ред.), не потрапили в оточення й зазнали мінімальних утрат. Завдяки грамотним діям командирів змогли організовано забезпечити вихід на бар’єрний рубіж – на Сіверський Донець. Ключові мости були взяті під наш контроль, – розповідає офіцер.
За його словами, для того, щоб війська з’єднувалися на тій стороні річки, через Нижнє й Кримське були наведені паромно-мостові переправи. Вони й досі існують і забезпечують війська.
– Врізався в пам`ять обстріл колони підрозділів 24-ї і 1-ї танкової бригад. Машин було небагато, близько 10-ти. З них 5 – підбили. Це в районі Ювілейного. І от нам – оперативному забезпеченню, інженерам довелось шукати обхідні маршрути. Вводити в оману противника. Колони виїжджали на путівець, піднімався пил. Відповідно, противник одразу бачив, куди треба завдавати удар. Тому наші БТРи піднімали стовпи пилу, а головна колона рухалася запасним маршрутом.
Співрозмовник розповідає, що по «Дорозі життя» вдень і вночі йшли наші колони. Перевозили пальне, боєприпаси, продовольство.
«Зайшли псковські десантники. Намолотили ми їх там добре…»
– Ще маю згадати й наш базовий табір біля селища Побєда. Я був як раз недалекоі бачив перший удар «Смерчами» по ньому з боку Росії. Наш командний пункт було перенесено. Бо перший раз вони (Російські війська. – Ред.) не влучили… Я приїхав у Побєду на другий день. Основна частина керівного складу вже була. Це було о 18:50. Я виїхав і вже спустився у Новоайдар, як бачу, що все там почало горіти (Росіяни вдарили ще раз. – Ред.).
Офіцер також поділився спогадами, як 13-й батальйон тероборони взяв Станицю Луганську.
– Ми з одного боку заходили, брали у кільце Луганськ, а 13-й батальйон – зі свого боку. Трохи нам тоді не вистачило… Зайшли псковські десантники. Намолотили ми їх там добре. Незабаром навіть бригада нейрохірургів приїхала з Санкт-Петербурга до Луганська. І командування наше давало команду, щоб пропустили цих лікарів. Бо дорога нами контролювалася… А у російських десантників поранені були нетранспортабельні. Вивезти їх росіяни не могли, тому що Хрящувате було під нашим контролем.
Співрозмовник зазначає, що тоді наші підрозділи захопили у росіян два БМД з документами.
– Я сам особисто дивився ці документи. У БМД знайшли військові квитки, сухі пайки. Машина та, до речі, 2013 року випуску була. Потім ще їхній КАМАЗ нам попався. З прапорщиком. Знайшли у нього теж документи, карту. На ній позначене було їхнє місцезнаходження (Російських підрозділів. – Ред.). Ну, ми потім відповідні висновки зробили і… (Нанесли удар. – Ред.).
«Ми прієхалі к друз`ям»
Також офіцер згадує, як в полон взяли двох російських десантників. Один із них – підполковник, інший – капітан. У тільняшках, а зверху цивільний одяг. Ось який діалог відбувся з ними:
– Що ви тут робите?
– Ми прієхалі к друз`ям.
– А хто ви такі?
– Ми ваапще гражданскіє
– А чого у тільняшках?
– Да тут ета самоє…
Наші військові побачили у десантників на руках татуювання «ЗА ВДВ»!.. Цих офіцерів узяв у полон батальйон «Айдар», коли ввійшов у Хрящувате. Росіяни їхали на автомобілі з Луганська. Як припускає офіцер В., вони виконували якесь завдання…
«Ми втримували міст, поки крайній наш солдат не вийшов»
– Якщо говорити про вихід із Луганського аеропорту, то перше, що згадується, це переправа. Там був міст у Щасті… Він і зараз є. А збоку, де дитячий табір, стояла додатково ще понтонно-мостова переправа, по якій виходили підрозділи 80-ї та 24-ї бригад. Ми втримували міст, поки крайній наш солдат не вийшов. Коли танки противника з`явилися на іншому березі, ми зняли переправу. По ній постійно працювали ворожі «Гради», десь більше доби…
Співрозмовник додає, що у подіях, які він описав, особливу роль зіграли і офіцери управління оперативного забезпечення сектору «А».
Наостанок запитуємо: які дні були у секторі найпозитивнішими, а які найважчими.
– Найважчі дні були, коли ми стояли біля Побєди і виходили з Луганського аеропорту. Це був найскладніший період. Виконували завдання у режимі «день-ніч», без сну. А позитив… трошки був, коли вже почали оточувати Луганськ, і ми дізналися, що Станиця Луганська взята. Якийсь час було відчуття, що ми вже от-от… Але зайшли псковські десантники…
