Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Українське «Придністров’я», яке контролюватимуть білоруські миротворці, — саме така політична конфігурація Донбасу влаштовуватиме Росію. Ці висновки можна зробити з кількох останніх заяв Кремля. Глава МЗС Росії Сєргєй Лавров в інтерв’ю виданню «Комерсант» заявив, що «позиція Росії відносно врегулювання на Донбасі не просто “немає статусу — немає врегулювання”, а вона дещо ширша і полягає в тому, що є Мінські домовленості, які передбачають відновлення контролю України над усім цим регіоном, проте лише за поваги до його особливого статусу. Це дуже схоже на Придністров’я, хоча, на відміну від Донбасу, там немає затвердженого документа, який був би аналогічний Мінським домовленостям».
Того ж дня президент Білорусі Олександр Лукашенко в інтерв’ю українським журналістам заявляє, що білоруси готові бути миротворцями на Донбасі і навіть узяти під контроль ділянку українсько-російського кордону: «Если вы хотите, чтобы мы закрыли границу 400 километров между Украиной и Россией, которая сейчас не контролируется властями Украины, мы закроем эту границу. Хоть для меня это большая проблема — ввязываться в этот конфликт, но мы готовы ввести туда миротворцев, пограничников, войска, как хотите, но мы готовы закрыть этот участок границы, если будет согласие двух сторон».
Сьогодні слухати цю заяву від лідера держави, яка є найближчим союзником і соратником Росії, досить дивно. Тому дивно, що фактично слова Лукашенка є словами Кремля, це підтвердив і прессекретар президента РФ Дмітрій Пєсков: «…предложение президента Александра Лукашенко должны оценивать участники конфликта на юго-востоке Украины. Это новое предложение. Безусловно, в первую очередь, нужно понимать отношение участников конфликта к такому предложению, а участниками конфликта в данном случае являются, с одной стороны, Киев, а с другой — самопровозглашенные республики».
Фактично, це означає, що пропозицію Лукашенка Кремль схвалює, адже її сформулювали в Москві. І хоча Росія й надалі намагається ввести в переговорний процес сепаратистські угруповання ОРДЛО, видаючи їх за сторону конфлікту, але новим тут є те, що Москва погодилась іти на доволі значні поступки і готова допустити миротворців на неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону.
Це, до речі, значний прорив у питанні «введення миротворців на Донбас», адже майже рік воно було без зрушень. Сторони лише погодили приблизну кількість — близько 20 тисяч осіб, а далі, коли питання стосувалося розміщення цих контингентів і їхніх функцій, Росія пропонувала, щоб контингенти вводили вздовж лінії розмежування сторін. Її довжина становить близько 450 кілометрів. Щодо умов Україна наполягала, щоб миротворців уводили на всю непідконтрольну територію та ділянку українсько-російського кордону. Площа непідконтрольних територій становить майже 16 тисяч квадратних кілометрів, довжина непідконтрольного українсько-російського кордону — майже 410 кілометрів.
Питання введення миротворців на Донбас постало ще кілька років тому, і цей процес дуже важко рухається до розв’язання. У врегулюванні російсько-українського конфлікту з боку США бере участь спеціальний представник Державного департаменту Сполучених Штатів із питань України Курт Волкер. Його інтерв’ю російському «Ехо Москви», яке відбулося в вересні 2018 року, дало певні натяки на те, де нам довелось і ще доведеться поступитися в питаннях миротворців на Донбасі. Фактично ці питання були підтримані в США і серед партнерів з урегулювання конфлікту. Курт Волкер озвучив шістку країн, які висловили бажання (а скоріш за все вони вже погоджені нашими партнерами) направити військові контингенти в Україну. Це такі країни, як Австрія, Швеція, Фінляндія, Туреччина, Сербія та Білорусь.
Саме тому, що Білорусь виявилася серед тих, на кого погодились і Сполучені Штати і наполягала Росія, Лукашенко й виступив зі своєю ініціативою, озвучивши навіть те, що Москва погоджується на пропозиції України: миротворці на всій території і вздовж кордону.
Ще два роки тому, коли питання миротворців на Донбасі почало набирати обертів, Білорусь (звичайно, під диктовку Росії) висловила бажання відправити миротворців на український Донбас.
Участь у місії Мінська — питання політичне, і білоруські «миротворці» всім світом сприйматимуться лише як російські (бо Білорусь — найближчий воєнний союзник Росії, варто згадати спільні військові навчання, які кожні пів року відбуваються на території Білорусі). Світове суспільство усвідомлює, що для реального встановлення миру на Донбасі мають бути залучені «миротворці з досвідом». Білорусь, на жаль, подібного миротворчого досвіду не має. Йдеться саме про участь у міжнародних миротворчих місіях ООН чи інших організацій. Тож Росія терміново «організувала» кілька навчань для білоруських підрозділів, яких готували за програмою «російських миротворців», хоча, насправді, білоруські військові з 2010 року входять до складу місії ООН у Південному Лівані. Там перебувають кілька військових медиків (4-5 осіб) і офіцер штабу.
Звичайно, що такого «миротворчого досвіду» буде недостатньо під час ліквідації наявного в Україні конфлікту із застосуванням важкого озброєння. Сумніваюсь, що білоруські військові роззброюватимуть російські підрозділи і з’єднання, якими насправді є різні «народні міліції» й армії «недореспублік». Бо навіть коли вони отримають «особливий статус», то таких формувань, які мають важке озброєння, на Донбасі бути не повинно. Як діятимуть білоруси — «союзники по зброї» — проти «братьєв-рассіян»?
Росія наполегливо «проштовхує в миротворці» Білорусь, і мета цього одна, її озвучив голова російського зовнішньополітичного відомства, — створити на Донбасі ще одне «Придністров’я». І хоча сценарій його створення дещо відрізняється, але суть залишиться така сама.
