Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Незважаючи на домовленості про припинення вогню на лінії розмежування, як і раніше, неспокійно. Ми виїжджаємо на одну з позицій біля Попасної. У 2014–2015 рр. тут точилися запеклі бої. Проросійські формування піддавали місто постійним масованим обстрілам з важкого озброєння: артилерії, мінометів, систем залпового вогню «Град» і «Ураган». Втрати були не тільки серед військовослужбовців української армії, але й мирного населення. Завдяки активним діям наших підрозділів у 2015 році бойовиків вдалося відтіснити від міських околиць. Нині українські воїни надійно утримують свої позиції і контролюють район відповідальності, не дозволяючи окупантам безкарно наражати на небезпеку життя мирного населення.
Ми висуваємося на позицію молодшого лейтенанта Дмитра. Лінія оборони проходить тут у лісистій місцевості, багато закритих ділянок, глибоких балок і ярів. Ворог намагається розвідати цю ділянку, виявити систему вогню і оборони. Часто бойовики невеликими групами по троє-четверо, як правило, в нічний час, намагаються проникнути вглиб нашої оборони. Відстань до ворожих траншей тут в окремих місцях досягає всього 300 метрів, тому військовослужбовці, які несуть службу на спостережних постах, перебувають у постійній бойовій готовності.
— Нещодавно окупанти відкрили мінометний вогонь, і під його прикриттям група з шести осіб спробувала проникнути на наші позиції, — розповідає Дмитро. — Погода сприяла їхнім діям: було похмуро і накрапував дощ. Але наш спостерігач проявив пильність і за допомогою приладу нічного бачення виявив переміщення бойовиків. Ми своєчасно відкрили загороджувальний вогонь. Ворог зазнав втрат і відступив.
Під час затишшя військовослужбовці зміцнюють і упорядковують свої позиції, обладнують бліндажі, поглиблюють окопи і ходи сполучень, займаються заготівлею дров. Незважаючи на важкі побутові умови, хлопці також знаходять час, щоб підтримувати свою фізичну форму на самотужки обладнаному спортивному майданчику.
У підрозділі служать офіцери, солдати і сержанти з усіх куточків України. Сержант Валентин родом з Києва, після закінчення університету працював програмістом, нині — командир відділення. У старшого солдата Івана вдома залишилася велика родина: дружина, троє дітей і п’ять онуків. І хоча Іван розміняв вже шостий десяток років, він знову уклав контракт на п’ять років. Є серед військовослужбовців і ті, хто в 2015-му визволяв ці місця. Старший солдат Михайло згадує, як важко вони просувалися вперед, відвойовуючи у ворога метр за метром української землі.
— Тут все полито кров’ю моїх побратимів, — каже Михайло. — Наш борг перед їхньою пам’яттю — вигнати ворога з України. Середній вік військовослужбовців на цій позиції 25-30 років, але всіх їх об’єднує одне: бажання відстояти суверенітет і територіальну цілісність Батьківщини.
