Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
17 вересня 2015 року під час розмінування лісосмуги на околиці села Старогнатівка (Волноваський район Донецької області) внаслідок підриву на міні загинув солдат Олександр Зінченко.
– У 2014 році Саша пішов добровольцем захищати Україну. Це було чоловіче рішення, я його не відмовляла, він не розповідав нам, де служить, – не хотів, щоб ми не хвилювалися. А коли в Саші була можливість зателефонувати, він дзвонив Соні і казав: «Мишенятко, у мене все добре, тут все тихо, в нас не стріляють, спи спокійно», – згадує Тетяна Ніжинська.
Коли Олександр загинув, доньці було лише 8 років.
– Соня у вихідний телефонувала батькові, а він не відповідав. Доня телефонувала йому з різних номерів, а я намагалась заспокоїти її: «Соню, може, він на завданні і просто не має змоги тобі відповісти». Потім узяв слухавку якийсь чоловік і запитав: «Чи є поруч хтось із дорослих?». І так ми дізналися, що Олександра вже немає серед живих… Це був 2015 рік… – розповідає Тетяна.
Соня дуже важко переживала цю звістку.
– Для багатьох дітей війна – це щось, що відбувається далеко, поки ця війна не приходить до твоєї сім’ї. І лише тоді з’являється усвідомлення, що це дуже велика трагедія. Усвідомлення, що батька немає серед живих, прийшло до Соні пізніше, коли ми з нею стали приїжджати на могилу до Саші», – розповідає жінка.
Жінка розповіла, що нині, коли дуже розвинуті соціальні мережі, інколи дуже важливим буває просто якесь добре слово від людей.
– Ніхто про нас не забуває. Нещодавно Соні вручили нагороду «Батьківське серце». Це важкий момент, і я завжди доньці кажу, що головне – це пам’ять, яку треба пронести, і розуміння того, за що загинув твій тато. Він загинув за мир, – додає Тетяна.
Також вона розповіла, що коли з донькою отримувала орден за мужність III ступеня (посмертно), Соня сказала: «Можна, я поверну всі медалі та нагороди, а мені повернуть батька».
