У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
У Меморіальному комплексі на території Міністерства оборони України відбувся щоденний церемоніал вшанування захисників України, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії на Сході України. 12 ударами набату вшановано пам’ять 12 загиблих українських Героїв. Урочисто прозвучало ім’я кожного і майже водночас символічний удар у набат та військовий салют… До пам’ятної стели лягли квіти. Час, немов завмер…
Згадати та поклонитися загиблим до Києва прибули їхні батьки, бойові побратими, представники військової спільноти та громадськості.
Серед відвідувачів Зали пам’яті жінка з портретом військовослужбовця – Тетяна Миколаївна Павлик. Вона розповіла про свого сина: «Володимир загинув минулого року на Світлодарській дузі. 120-мм міна влучила у бліндаж, де він знаходився разом із товаришем. Тоді, за свідченням командира, на їхні позиції прилетіла 31 ворожа міна. Остання вбила мого сина… Він був командиром відділення, звання сержанта отримав ще під час строкової служби. Згодом уклав контракт на військову службу та одразу відправився на передову. Напередодні загибелі Володя побував із двотижневою відпусткою вдома. Я побачила, як він змінився, підтягнувся, змужнів. Тоді відчувала, що військова служба – це його. Небагатослівний, розсудливий, справжній чоловік. Розповідав про своїх побратимів, дуже тепло про командира роти, з яким був особливо дружнім. Неодноразово думала, чому мій син обрав професію захищати Батьківщину, й не знаходила відповіді, адже ми з чоловіком мирних професій… Згодом пригадала, що дід по батьківській лінії був офіцером під час Другої світової. Дякую, що у мене є змога вшанувати мого Володимира тут, у Залі пам’яті. Для нас з чоловіком важливо, аби його ім’я пам’ятали».
