Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Кореспондент АрміяInform поцікавився у заступника міністра у справах ветеранів Олександра Терещенка про створення національного пантеону.
– Вшанування пам’яті, меморіальна робота – це один із тих напрямів, за який я, власне, відповідаю. Нині разом із Українським інститутом національної пам’яті ми працюємо над розробкою нового церемоніалу поховання і плануємо повернутися до ідеї створення меморіального кладовища, тому що шана воїнам має віддаватися гідно і на цьому ми маємо виховувати нові покоління українців.
– Ще в 2015 році були прийняті відповідні законодавчі акти щодо створення Українського національного пантеону. На якому етапі зараз перебуває процес?
– Наразі стоїть питання, щоб реанімувати процес створення пантеону, тому що була прийнята відповідна законодавча база, навіть були проєкти з виділення земельних ділянок, але… Тоді йшлося про виділення земельних ділянок за Києвом, адже в столиці, самі розумієте, з землею проблематично. Я особисто, на жаль, тоді не брав участь в цьому процесі. Зараз ми будемо повертатися до цього питання і прискорювати його вирішення. Звичайно, що це місце духовного поклоніння всіх українців має бути якнайближче до центру Києва. Меморіал має бути в центрі столиці. Часто розглядається місце, де тепер знаходиться так звана Арка дружби народів, яка вже не є актуальною. Моя особиста думка, що має бути меморіал історії всієї України, починаючи від доби козацтва і до сьогодення, також має бути меморіальний цвинтар. Цвинтар, це звичайно не найкраще слово, але він має бути. Прикладів вистачає, навіть якщо згадати те ж саме Арлингтонське кладовище в США, подібні меморіальні кладовища в інших країнах… Цвинтар – це також свого роду музей, це місце поклоніння та збереження пам’яті.
– На Вашу думку, на меморіальному цвинтарі мають бути перепоховані загиблі чи все ж таки допустимі кенотафи (символічні могили)?
– З цього приводу є різні думки. Ментальність наша така, що родини загиблих героїв хочуть, щоб вони були поховані поруч зі своїми рідними. Тому, можливо, слід розглянути встановлення надгробків (кенотафів), навіть якщо там немає праху загиблого, для того щоб увічнити пам’ять.
– Наразі функції Пантеону пам’яті виконує Зала пам’яті в Міністерстві оборони України…
– Власне кажучи, так. В окремих містах створені Алеї пам’яті, де ховають загиблих воїнів. У Києві на території Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника відведено сектор для поховання загиблих учасників АТО/ООС, але там також не багато місця, щоб створити всеукраїнський меморіальний цвинтар. На мою думку, меморіальний цвинтар має бути, і він має бути таким, щоб під час його відвідування мурахи йшли по тілу, адже це має стати місцем духовного поклоніння.
Візитка співрозмовника:
Терещенко Олександр Леонтійович народився в Миколаївській області. Учасник АТО. Під час боїв у ДАПі на його позицію терористи закинули гранату… Згадуючи той момент, Олександр запевняє – схопив гранату інстинктивно, намагаючись відкинути її, без зайвих роздумів та вагань. Таким маневром він урятував побратимів, які були поруч, і теж опинялися в зоні ураження уламками, а також боєкомплект, який міг здетонувати, наробивши ще більше лиха. Не вистачило кількох секунд. Граната розірвалася просто у нього в руках. Олександр Леонтійович утратив обидві руки, зазнав важких поранень, зокрема правого ока. Після довгих місяців лікування, реабілітації та протезування Олександр Терещенко активно розпочав громадську діяльність. Він організатор і очільник кількох ветеранських громадських організацій.
У березні 2019 року призначений на посаду заступника Міністра у справах ветеранів.
