Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
На Михайлівській площі біля Стіни Пам’яті відбувся молебень за полеглими у серпні 2014-го в Іловайському котлі українськими воїнами. Сотні родин і побратимів бійців з портретами родичів та українськими прапорами серед сотень фотокарток вишукують рідні обличчя.
— Важко усвідомлювати, що всі ці портрети — це наші загиблі діти, які ніколи не повернуться додому. Хоч як нам важко все це пережити, ми мусимо пам’ятати, що нашим дітям було набагато важче, ніж нам, тому — не здаватися! Адже ми живі доти, доки живе пам’ять про нас. Зазвичай пам’ять про батьків несуть діти. Росія перевернула природне коло життя і тепер ми — батьки — бережемо пам’ять про наших дітей, — каже мати загиблого п’ять років тому у цей день бійця з 51-ї бригади Людмила Гуменюк.
Помолитися та віддати шану загиблим Героям сьогодні прийшло багато родин полеглих українських воїнів — матері, дружини, діти, побратими, волонтери з усіх регіонів України.
— Час не лікує рани, проте може стирати з пам’яті імена тих, завдяки кому ми живемо. Тому наша справа нести імена наших героїв і пам’ять про ці події крізь час для майбутніх поколінь, — каже дружина ветерана, Голова ВГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО», Наталя Московець.
