Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Майор, який у 2014 році не раз здобував для української армії важливі розвіддані, побував у полоні в осетин, що приїхали «рятувати Україну від фашистів», якому топоніми Амвросіївка, Зеленопілля, Шахтарськ, Дебальцеве, Савур-Могила, Авдіївка, Торецьк, Успенка, Щастя, Олексіївське й багато інших відомі не зі шкільних уроків, командир 3-го батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної бригади Еміль Ішкулов – один із тих, хто крокував сьогодні центром столиці під час Ходу Гідності.
Що таке День Незалежності України і якою ціною вдається її зберігати, кадровий військовий знає не з чуток, бо з перших днів війни – на передовій. І хоча про бої, в яких йому довелося брати участь, він розповідає небагатослівно, кілька історій з «нулів» таки повідав.
Почати варто з того, що небезпечних моментів, як кажуть «на грані», під час бойових дій у нього було чимало, адже з першого дня війни він – командир-розвідник, спочатку групи, взводу, далі – батальйону.
– Який же бій був для тебе найстрашнішим? – запитую.
– Страшним? Жодного таким назвати не можу. А ось дуже важко було, наприклад, у Шахтарську. Там точилися надзвичайно близькі бої. Траплялося, що ворог перебував у десятках метрів від нас. Гранатами перекидалися між собою. Протистояння тривало п’ять днів, а здавалося, наче кілька тижнів там провели, – каже Еміль.
Його розвідвзвод «пробивав» дорогу для знаменитого рейду 95-ї бригади. Першим заходив і в Дебальцеве. Тоді довелося самим триматися певний час, поки наші не підійшли з підмогою.
Одним із найемоційніших виходів, пригадує, був той, коли у Шахтарську (2014 рік) сепаратисти прийняли його групу за своїх.
– Комбат поставив завдання знайти мінометні розрахунки противника. Ми обійшли дворами, зайшли в їхній тил. Коли вишукували ці розрахунки, зустрілися з групою сепаратистів. Прикинулися росіянами, (мали їхні трофейні нашивки, шеврони), назвали паролі, які вивідали заздалегідь, поспілкувалися, й вони нас таки прийняли за своїх, – розповідає майор Ішкулов.
Тоді його група зайшла і вийшла в розташування ворога без стрільби і без втрат – це, каже, вищий пілотаж для розвідників.
За успішну операцію майор Ішкулов нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Проте одного разу таки «проскочити» не вдалося, потрапив на групу осетинів, яким допомагав місцевий житель. Він і викрив офіцера, який за легендою, прийшов до поселення провідати родичів.
Чотири дні довелося пробути в полоні… Невпинні побої, допити, психологічний тиск і знову знущання – все витримав, не зламався.
– Я не зізнався, що розвідник і знаю місцевість, як свої п’ять пальців, прикинувся звичайним бійцем, який просто заблукав, – каже майор.
Знав, що в такому разі командиру, який зробив тоді все можливе, аби повернути цінного бійця, буде легше домовлятися з противником. Так, зрештою, і сталося, після тривалих перемовин з ватажком ворожого угруповання, офіцера повернули.
Скільки ще випробувань випало на долю майора Ішкулова, можна тільки здогадуватися – мужній, серйозний, загартований – справжній офіцер, який розуміє значення слів військова честь і гідність. Одразу привертає увагу й те, що попри колоритну зовнішність (татарин за національністю), Еміль досконало володіє українською, чітко й старанно вимовляє кожен звук. Переконана: він пишається, що зріс і живе в такій прекрасній і незалежній країні, яку, не жаліючи сил, тепер захищає від агресора.
