Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Про героїчного прапорщика, який, ризикуючи власним життям під час травневих навчань у центрі «Десна», врятував солдата-контрактника, чув чи не кожен українець. Тоді, побачивши в окопі гранату, він, не вагаючись, затулив бійця від вибуху, а сам зазнав осколкових поранень.
Нині ж скромний і неговіркий прапорщик Юрій Єверкін − командир взводу одного з підрозділів 169-го Навчального центру Сухопутних військ «Десна». Попри ще свіжі травми і серпневу спеку – на плацу, старанно відшліфовує стройовий крок та співає гімн, щоб гідно представити підрозділ під час Ходи Гідності в столиці.
Проте цю історію сам військовий розповідає без зайвого пафосу й сором’язливо каже, що діяв не заради нагород. Побратими ж за такий вчинок характеризують його як справжнього героя.
Головне – мав зберегти життя бійцю, адже я − командир і за нього відповідаю не лише перед країною, а й перш за все, перед його батьками, − каже Юрій Єверкін.
Сталось це 29 травня цього року під час метання солдатами ручних гранат РГ-42. Один із курсантів не зміг викинути її з окопу – через невисокий зріст зачепився рукою об бруствер (насип, який слугує для зручної стрільби та захисту від куль і снарядів. — Авт.), і граната впала просто під ноги.
Прапорщик Єверкін зреагував миттєво – виштовхнув з окопу бійця і майже встиг вистрибнути сам… А потім – вибух. Результат − осколкові поранення, госпіталь та недовга реабілітація. Вже за кілька тижнів командир взводу був знову в строю.
– Інакше не можна, маю 30 бійців у взводі, вони на мене чекають, − посміхаючись каже Юрій.
Про надзвичайну відповідальність військового його колеги знають не з чуток. Юрій Єверкін – один із тих, хто вирушив на Схід у перші дні війни. Їхав, як більшість тоді, на патріотизмі, не думаючи ні про небезпеку, ні про забезпечення, адже як голова родини мав захищати майбутнє своїх дівчаток – дружини і двох донечок. Про те, що татко воював, доні дізналися вже після госпіталю, коли той повернувся додому доліковуватися.
Поранення зазнав у серпні 2014-го, під Дебальцевим. Каже, тоді теж «спіймав» осколок. На Донбасі був стрільцем і знає, як це, коли командир, так само, як він нині, готовий прикрити бійців, а вони – його.
Тому на мирній землі прапорщик Єверкін намагається якнайкраще підготувати бійців і навчити військовим тонкощам з огляду на власний досвід.
П.С. За героїчний вчинок під час навчань командування Навчального центру «Десна» представило прапорщика Юрія Єверкіна до нагородження орденом «За мужність» III ступеня.
Для самого Юрія Єверкіна, попри відзнаки, День Незалежності – завжди подвійне свято, адже якраз напередодні в нього день народження. Цього року військовому виповнюється 37.
Тож щиро вітаємо Героя!
