У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Саме так можна охарактеризувати службу цього військовослужбовця, техніка взводу автомобільної роти прапорщика Петра Геленича. Адже військовий однострій він одягнув рівно 25 років тому, а його щорічний кілометраж (здебільшого небезпечними прифронтовими дорогами Донбасу) становить 30 тисяч кілометрів. Тож можна полічити, скільки цей досвідчений водій проїхав протягом 25 років служби, ця цифра навряд чи вкладеться в пів мільйона!
Після навчальної автомобільної частини у тодішньому Котовську в середині дев’яностих Петро потрапив служити до Луганська. Тоді там дислокувалася артилерійська бригада, тож служити солдатові довелося на посаді механіка-водія спочатку МТ-ЛБ, а згодом — ПРП, пересувного розвідувального пункту на базі БМП-2. Наприкінці завершення терміну строкової служби молодий подолянин поміркував і уклав контракт, залишившись у Луганську. Кілька років, аж до самого розформування бригади, служив там, відтак повернувся до рідної «навчалки» на Одещину. Деякий час сержант Геленич служив інструктором з водіння автомобіля Урал-4320, а потім перевівся поближче до своєї малої батьківщини — у Вінницю. Відтоді ось уже п’ятнадцятий рік поспіль прапорщик проходить службу в Об’єднаному центрі матеріально-технічного забезпечення Повітряних Сил.
А тут на чому тільки не доводиться виконувати службові та бойові завдання! КамАЗ-5320, МАЗ-5334, потужний трал КрАЗ-260В — усе залежно від вантажів, що треба перевозити. А вони найрізноманітніші. У важкий чотирнадцятий рік перевозив з окупованого Кримського півострову на материк вертольоти Ка-27. У різні роки російсько-української війни возив на схід та у зворотному напрямку зенітні ракетні комплекси Бук-М1. Постійно — планові переміщення різних зразків озброєння та військової техніки, перевезення пального та боєприпасів підрозділам, які боронять Україну в районі проведення операції Об’єднаних сил.
— За ці п’ять з половиною років я об’їздив, певно, весь Донбас, — розповідає Петро Андрійович. — Кожне відрядження це 10–12 днів, але бували періоди, коли виїхав з частини восени, а повернувся вже навесні…
У районі проведення ООС колони пересуваються зазвичай у нічний час. А поблизу лінії зіткнення, не вмикаючи освітлення. Можна лише уявити, наскільки важко їхати вночі у колоні, без фар, та ще й путівцями! Буває, і всю ніч за кермом, і добу — 1-2 години на сон — і знову в дорогу. Проте водії вже звикли, а точніше призвичаїлися.
У 2014-15 роках було набагато більше рейсів, ніж нині. Але й тепер 30 тисяч кілометрів на рік — цифра доволі серйозна. Хоча був у службовому житті прапорщика Гелинича й результативніший з огляду на пройдений кілометраж рік. Тоді він проходив службу у складі українського контингенту місії ООН у Сьєрра-Леоне. Африканськими дорогами, а більше бездоріжжям Петро Андрійович проїхав 100 тисяч кілометрів! Уралом-375 та ЗіЛом-131 він перевозив людей і вантажі. Коли розпочалися бойові дії у сусідній Ліберії, возив звідти біженців.
— Одну жіночку 7 разів возити довелося, — усміхається у вуса водій. — У місії ООН їм продовольчі пайки видавали, а сім’ї там великі, по 6-7 дітей, тож дбайлива африканка крутилася як муха в окропі: отримувала пайок, пішки поверталася до Ліберії і знову займала чергу серед біженців на евакуацію. І не одна вона так — люди там бідні, слово «зубожіння» — це якраз про них…
Тоді у 2001-2002 роках молодий прапорщик і гадки не мав, що після Африки ще небезпечнішими виявляться рейси у рідній Україні. Проте сталося саме так, і тепер водієві доводиться перевозити здебільшого ПММ, боєприпаси та військову техніку на схід, а також техніку, понівечену в боях чи просто таку, що вийшла з ладу, звідти на ремонт. І так місяцями. А вдома весь цей час на коханого чоловіка й батька чекають дружина та доньки. Старша вже заміжня, а молодшій лише 4 рочки. Однак навіть вона, меншенька, знає, що тато — Захисник, він захищає їх з матусею та всю Україну.
