Утім, це не відповідає дійсності — насправді противник уже рік не має жодних суттєвих успіхів, адже Сили оборони України уже понад рік стримують російські…
Коли бачиш активного та позитивного Сергія Прядку, важко повірити, що два роки тому шанси вижити були досить примарні… Коли він разом із санінструктором завантажив пораненого у «санітарку», в неї влучили з ПТУРа. Медик Наталя Хоружа загинула на місці, чоловіку відірвало ногу…
Зараз Сергію під силу практично будь-яке завдання, регулярно ходить до спортзалу, їздить верхи на конях, зустрічається з друзями і активно готується до участі в спортивних змаганнях Invictus Games. Усе це чоловік робить із незручним, на перший погляд, протезом.
Сергій кожною своєю дією доводить, що не є немічним. І хоча перед тим, як йти на війну, чоловік найбільше боявся саме втратити ноги, він зовсім не шкодує, що пішов воювати. Каже: й зараз вчинив би так само!
Востаннє ми спілкувались із Сергієм одразу після поранення. Тоді стомлений Сергій Прядка готувався до чергової операції. Справи його були кепськими: ймовірність, що другу ногу ампутують, невідомо, чи відновиться слух… Фізичний біль поєднувався з моральними стражданнями, хотілось забути все пережите й ніколи не згадувати…
Попереду був складний шлях, довга реабілітація, не одна операція, молитви… Та тоді, два роки тому, Сергій наприкінці нашої розмови пообіцяв: «Ще запрошу вас на міжнародні спортивні змагання! Вірю, що встану й піду!». Своє чоловіче слово Сергій стримав!
– З моєю дружиною особливо не поледачкуєш: і посуд мию, і пилососити допомагаю… Каже мені: «Чого нюні розвісив? Ти ж здоровий чоловік!». А навіть такі щоденні тренування корисні для здоров’я – жартома ділиться Сергій. – Звісно, бувало по-різному: і плакав, і жити не хотів, і падав, і вставав, і знову падав… Та коли минулого року поїхав на Ігри Героїв на інвалідному візку, так він мене роздратував, що поставив собі за ціль – цього року прийти на змагання на ногах. Довго намагався відмовитись від візка, бо однак протез – це не рідні ноги, постійно носити його важко… Допоміг випадок. Прийшов новий візок і у ньому спустило колесо. Вирішив, що це знак і закинув його. Тепер пересуваюся виключно на двох! А завдяки спорту скинув 15 кілограмів, тож ходити стало значно легше!
На запитання: «Чому вирішив подати заявку на участь в змаганнях Invictus Games?» – Сергій відповідає з гумором:
– У крайній день подачі заявок друзі причепились: «Або подавай заявку, або напиши у себе на сторінці, що слабак». Вирішив, що краще подам заявку, а там видно буде. До того ж зараз регулярно займаюсь кросфітом, ходжу в тренажерний зал, катаюсь верхи на конях. Мені запропонували спробувати себе в їзді на спеціальному велосипеді. Виходить досить непогано! Головне, що знайшов сили боротися із самим собою! Все решта – дрібниці! Я змагатимусь не за медалі, й вже точно не за піар. А для того, щоб підтримати хлопців, які поранені, які впали у відчай…
Із важкопораненого ветерана Сергій Прядка буквально на очах перетворився на впевненого у власних силах атлета. Нині мріє про власну справу, де працевлаштує людей з інвалідністю.
– Насичений графік мені до душі, – зізнається воїн. – Це значно краще, ніж лежати на дивані та розмірковувати про несправедливість буття… Я ж обіцяв, що встану і піду!
