Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
З Максимом Петренком я познайомився два роки тому в Школі публіцистики для ветеранів АТО. Багато з тих, хто прийшов туди, хотіли написати книгу про пережите на війні. Максим писав про перші бої під Слов`янськом, бо брав участь у визволенні міста. «Служив у 2-му батальйоні НГУ, який далі був об’єднаний з 1-м. Об’єднаний – дістав ім’я генерала Кульчицького», – каже Петренко про свій підрозділ.
Ми зустрічаємося в лабораторії кіберфізічних систем Університету «Україна», де Максим працює завідувачем. Звичайний кабінет з навчальними місцями для студентів. На столі Петренка посеред симпатичного робочого безладу – маленький український прапор.
Помічаю в кабінеті протез руки, ніби з фільмів про Робокопа чи Термінатора – всередині маленькі дроти, мікросхеми. Максим позує мені з «рукою», коли фотографую його. Про «руку» трішки згодом, а починаємо розмову з подій 2014-го.
Повернути драйв і жити повноцінно
– Під Слов`янськом був перший штурм українських позицій з використанням танків. Такі речі не забуваються. Навіть ті, хто після цього пройшов Донецький аеропорт, все одно розповідали, що досі пам’ятають той день. Після звільнення Слов’янська відпустили на ротацію. Але ночами не міг розслабитися, нібито продовжував перебувати у небезпечній обстановці. Шукав автомат після грози, не розумів де перебуваю…
– …У квітні 2016-го настав «дємбєль». Важко було. Доводилося пережити всю ту бюрократію неприємну (під час звільнення – Є. П.). Коли все скінчилося, я сказав «Нарешті!» і повернувся до викладання… Готувався до нового навчального року і зрозумів: те, як викладав раніше, і взагалі звичайна педагогіка, не влаштовує. Відчувалося, що немає заради чого це робити, виклику жодного… Шукав, як повернути драйв і жити повноцінно.
Максим каже, що знайшов за кордоном обладнання, яке в Україні не продається, саме щодо певної специфіки – «контролери і автоматизація». Власним коштом придбав, почав працювати зі студентами. Саме тому багато хто з них «загорівся» програмуванням, яке викладав Петренко.
Тил – це важливо
Запитую Максима про те, з ким спілкувався після демобілізації.
– Найкраще, мабуть, мене розуміли переселенці (після повернення з війни – Є. П.). Серед мого київського оточення вони найчастіше дякували, розуміючи, що я переживаю, бо на власні очі бачили, що там відбувалося. Інші ж слухали здебільшого новини.
У книзі «Спокійної ночі» Петренко за основу бере власне листування під час війни. Сюжет охоплює події від 20 лютого до 24 липня 2014 року, згадується бій під Слов`янськом. Але великий акцент – на спілкуванні із тилом, і наскільки це важливо для перебування на війні.
– Інформатизація – це те, що відрізняє сучасну війну від попередніх. Ніби ті самі окопи, той же бруд, які ще Ремарк описував. Але тоді не було цього зв’язку, коли по тобі ще хвилину тому стріляли, а ти вже можеш про це написати тим, хто тебе підтримує. А без такої підтримки набагато важче, – додає Максим.
«Рука Термінатора»
Розмова поступово переходить до нинішнього дня.
– Нині я винахідник. Власне, все життя цим займався. З дитинства винаходжував багато чого. Полюбляв, приходячи зі школи, експериментувати. Тепер ніби повернувся в дитинство, бо перешкоди для творчості просто зникли. Можу творити, творити, творити. Аби вистачало часу на все, що придумаю.
Прошу Максима трішки розказати про «руку Термінатора», яка лежить на столі.
– Перероблюємо протез руки, щоб усі його механізми вміщались у кисті. Хочемо знайти надійне рішення, аби він став універсальним. І щоб пристрій також можна було використовувати для реабілітації після інсультів, травм, для відновлення рухливості рук.
У кутку кабінету тихо гуде 3D-принтер. Максим показує на нього і каже, що, коли з’явиться вільний час, то розробить такий же, але не за 35 тисяч гривень, а за 1 тисячу, щоб будь-яка школа чи університет могли придбати таке ж обладнання.
Порада ветеранам
Запитую Петренка про найближчі плани.
– Розповсюджуватиму в школах київської Троєщини власну книгу. Щодо технічного напрямку – закінчу розробку програмованого конструктора, призначеного як для навчання школярів і студентів, так і для домашньої автоматизації. На ньому можна реалізувати корисні речі для себе, починаючи від сигналізації до «розумного будинку».
– Для того, щоб у твоєму житті не виникло порожнечі, маєш зайнятись справою, важливості якої буде достатньо, аби майбутнє видавалося не менш яскравим, ніж минуле, – відповідає Максим на моє прохання дати пораду хлопцям, які повертаються з фронту.
І, як один з варіантів, пропонує розміщувати у соцмережах спогади про війну, адже йому такі пости зі споминами допомогли отримати очікуване розуміння від оточуючих.
