Саме тут, у майстерні батальйону безпілотних систем Black Sky 3-ї бригади оперативного призначення НГУ «Спартан», пошкоджені НРК отримують друге життя, а нові — проходять модернізацію…
«Хлопці, які загинули, завжди просилися йти на завдання, любили життя і Батьківщину» – спецпризначенець про загиблих у 2014-му товаришів
Сьогодні в Міністерстві оборони України відбувся щоденний церемоніал вшанування українських військових. Дзвін Пам’яті пролунав шістнадцять разів у пам`ять про бійців, які загинули 29 липня в різні роки внаслідок російської агресії на Сході України.
Так сталося, що в День ССО більшість, кого сьогодні згадували на пам’ятному заході, це військові 3-го окремого полку спепризначення. Вони загинули під час виконання бойового завдання в складі розвідгрупи з рятування пілотів збитих літаків СУ-25 у с. Латишеве Донецької області.
Кореспондентам АрміяInform вдалося поспілкуватись з рідними та побратимами героїв.
«Командире, я з тобою»
– Того дня загинув весь цвіт 1-го загону 3-го окремого полку спецпризначення: заступник командира з виховної роботи підполковник Сергій Лисенко, і два командири групи, які прослужили тільки два роки в частині – Кирило Андреєнко і Тарас Карпа. Вони були наймолодші командири груп… З початком подій 2014 року сталося так, що 1-й загін 3-го окремого полку спеціального призначення, яким я командував, перебував у різних місцях. Наприклад, 200 наших прилетіло в Донецький аеропорт 8 квітня і за два тижні зі мною вже вибула в Краматорськ група Кирила Андреєнка і мій заступник Сергій Петрович (Лисенко – ред.). Він попросився, сказав: «Командире, я з тобою», – розповідає один з товаришів по службі.
За його словами, до кінця травня він зі згадуваними військовими виконував завдання в Краматорському аеропорту. Потім їх перекинули в Довгеньке з частиною групи – забезпечувати блокування Слов’янська, а потім і його звільнення.
«Згадали досвід Ізраїлю»
– Коли трапилася ця трагедія, я був у іншому місці. Як дізнався, що одразу із загону 10 осіб загинуло, то було дуже важко… Але ми зробили певні висновки. Згадали досвід Ізраїлю, спецслужби якого і 15 років потому знаходили нацистських злочинців в Аргентині, таємно їх перевозили і вершили над ними суд. Ми зв’язалися з людьми, які мають технічні можливості, і протягом 2015–2016 років вирахували громадянина Бутрименка, який їх (наших військових – ред.) запросив на свою ферму, привіз бойовиків і брав участь у вбивстві. 15 липня 2016-го завдяки проведеній спецоперації 1-го загону 3-го окремого полку спеціального призначення цього чоловіка ми «дістали» на нейтральній території і доставили до відповідних органів, – розповідає співрозмовник, додавши що тоді велося слідство і тривали судові засідання.
Вбивцю українських військових можуть виправдати
– Натепер склалася така ситуація: його (Бутріменка – ред.) останнім рішенням суду визнали винним у фінансуванні тероризму, а за участь у вбивстві винуватість суд не підтвердив. Присудили термін – 8 років. Відповідно до «закону Савченко» він ще рік відсидить, потім може отримати «умовно» – і вийти на волю. Слідчі подали апеляцію. Апеляційний суд на цього тижня розглядатиме справу в Запоріжжі. Зважаючи на нашу недосконалу систему – суди дуже довго тривали і виправдали вбивство – виникає занепокоєння з приводу того, що суд його й цього разу може виправдати і дочасно випустити на волю.
За словами військового, слідство наполягало на присудженні обвинувачуваному довічного ув’язнення: є докази і свідки, як він приїхав разом з бойовиками і брав участь у вбивстві. Побратими загиблих закликають громадськість, волонтерів не випускати з уваги майбутнє засідання цього суду.
«Він сам на броні «залетів» нас евакуювати, бо більше ніхто туди не хотів їхати з інших полків і підрозділів»
Ще один військовий з 3-го окремого полку спеціального призначення теж погодився дати для АрміяInform короткий коментар.
– Із загиблих про Андрюху Шершня можу згадати… Я прийшов на контракт у 2007 році, коли Андрій вже був сержантом. Він весь час займався спортом. Спорт і служба – для нього це все. Займався парашутним спортом, вчив нас вогневій підготовці, снайперській справі, любив військо, повністю віддавався йому… Я ще служив з Олексієм Глобенком. У Довгенькому, коли зустрілися, він постійно просився з групою піти на завдання, йому треба було щось робити, працювати, щоб тільки не сидіти на місці… Згадаю і Сергія Петровича Лисенка. Коли ми були один день у тилу противника, він сам на броні «залетів» нас евакуювати. Більше ніхто туди не хотів їхати з інших полків і підрозділів… Хлопці, які загинули, любили життя, Батьківщину, завжди самі просилися йти на завдання, – розповів військовий.
«Завжди знав, чого хоче»
На пам’ятному заході була присутня родина загиблого Ярослава Шимчика – теж бійця 3-го окремого полку спецпризначення.
– Навчався у 5-й школі міста Гайворона, займався бодібілдингом. Спокійний був, завжди знав, чого хоче. Закінчив два курси інституту, і каже: мамо, переводжуся на заочний і йду в армію… Командир його казав, що дуже легко працювалося з Ярославом, – ділиться спогадами мати Світлана Шимчик.
За її словами, торік у рідному підрозділі сина проводили чемпіонат з бодибілдингу імені Ярослава Шимчика:
– …1-го березня 2014 року в онучки був день народження. Ярослав прийшов. Я прошу: синок, покажи (мускулатуру – ред.). Він каже: мамо, ще на 4 кілограми поправлюсь, проведу «сушку» і все побачиш! Так мама і не побачила…
Повний перелік загиблих 29 липня у різні роки внаслідок російської збройної агресії на Сході України можна побачити за посиланням.
