Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
У Харківському військовому інституті танкових військ НТУ «ХПІ» закінчилася вступна кампанія. Вчорашні абітурієнти, які приїхали сюди з усіх куточків України, вітають один одного зі вступом та готуються до початку першого армійського випробування – курсу молодого бійця.
Серед різнобарвного строю молодих людей (новобранці ще не отримали військового однострою) окремо вирізняється невеличка зграйка дівчат – уперше за багаторічну історію цього навчального закладу тут здійснено жіночий набір.
– Хтось думає, що я прийшла сюди, бо до військового інституту легше вступити. Я подала документи до шести цивільних та двох військових вишів. За результатами ЗНО, я проходила в усі, але вибрала саме інститут танкових військ. За умовами вступу, тут, окрім конкурсу сертифікатів, довелося пройти ще професійний психологічний відбір, а також на рівні з хлопцями здавати іспит з фізичної підготовки – крос, підтягування. Було цікаво і дещо азартно, але легко – точно не було, – розповідає Маша – вчорашній абітурієнт, а тепер вже курсант-танкіст.
Маша родом із Черкащини. Вона одна з шести дівчат, які цього року вступили до Харківського військового інституту танкових військ. Це перший жіночий набір до вишу, який скасував «монополію» чоловіків у царині озброєння та військової техніки механізованих і танкових підрозділів.
– Про цей навчальний заклад я дізналася досить несподівано – через братового товариша, який цього року його закінчив. У нас у гостях він багато розповідав про своє курсантське життя, про навчання, про Харків і якось так ненароком обмовився, що цього року до танкового інституту набиратимуть і дівчат.Тоді я й вирішила, що саме це – моє, – посміхається Маша.
Батьків вибір доньки здивував, але відмовляти її не стали.
– Мій батько – колишній військовий, офіцер запасу, – розповідає Маша. – Він із розумінням поставився до мого рішення, сказав тільки, що буде важкувато. Втім, я й сама знаю, що професія військового – це важка праця, яка, окрім специфічних знань, потребує гарних і фізичних, і вольових якостей.
У своїх силах дівчина впевнена. Її не лякає життя у курсантській казармі, не лякає насичений розпорядок дня, де на свої особисті потреби є дуже мало часу, не лякає й те, що доведеться досконало вивчати складну бойову техніку, водити танк чи БТР.
– Собі я вже все довела, тепер треба довести іншим, що для нас, дівчат, також є місце у армійському середовищі. Ми готові до будь-яких випробувань. Ми можемо долати ті самі випробування, що і чоловіки. І ми можемо захищати країну не гірше, ніж вони.
