Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Ексклюзивне інтерв’ю з пілотом, який був за штурвалом цього вертольота
«Можна сказати, що це — світовий рекорд. Попередній подібний випадок стався ще минулого століття під час арабсько-ізраїльського конфлікту.
Якби не камера, що була з собою, мабуть, нам би і досі ніхто не вірив…»
Усе трапилося 13 жовтня 2018-го за день до Дня захисника України. Починалась історія досить буденно, як для військових авіаторів. «Є порушник! Полетите?». «Полетимо!». А далі — цікавіше… Адже поцілити в маленьку чорну цяточку, що маневрує в різні боки й постійно змінює курс, та ще й відвести «Орлан» від населених пунктів, бо його уламки можуть наробити чимало лиха, виявилося ще тим завданням!
— Це успіх усієї команди — і бортового техніка, і льотчика-оператора, — розповідає офіцер, який був за штурвалом вертольота. — Довелося за ним трохи поганятися. «Спіймали» ми його відразу, але обирали безпечне місце для того, щоб відкрити вогонь. Кожен наш рух був виваженим і чітко розрахованим. Не було такого, що «полетіли, вистрелили, о, нічого собі, влучили!». Влучити допомогла не удача, а професійні розрахунки. Трималися на досить великій відстані від «Орлана», адже ворог, швидше за все, наші наміри теж одразу зрозумів. Ми ризикували, але ризикували не бездумно. Безпілотник виднівся маленькою крапочкою, ледве-ледве бачили його. «Нижче! Ще нижче! Вогонь! Усе він падає». Влучили прямо в двигун, «Орлан» різко почав падати донизу! Підбили його на висоті 1600 метрів.
Екіпаж розумів, що розвідувальна апаратура на безпілотному комплексі й зібрана інформація мають велику ціну. Крім того, ходили чутки, що на свято ворог готував провокації. Погоня за ворожим «Орланом» тривала годину. Коли двигун безпілотника відмовив, ворог все одно намагався перетягнути його за «червону» лінію.
— Коли екіпаж «вісімки» прилетів, аби забрати «жертву», на полі вже зібрались люди, — продовжує пілот. — Тож швиденько оточили територію. Цікаво, що летіти «Орлан» уже не міг, та камера продовжувала знімати. Про всяк випадок ганчіркою її закрили, аби обличчя не зафіксувала. Тільки повернувшись, екіпаж зрозумів, наскільки ризикував.
— Звісно, техніка у нас не нова, та ми продемонстрували, що навіть на ній можна зробити, здавалось би, неможливе, — додає вертолітник. — Пам’ятаю, як наступного дня зайшов в офіцерську їдальню, а там тільки про нас і шушукались. У зведенні ООС подали кілька речень про випадок і скептики почали атакувати, що такого не може бути. Ми порадились із колегами і, щоб не виникало сумнівів, залили відео в мережу. Воно дає відповіді на багато запитань. Одразу ж з’явилися статті різними мовами, наш політ почали аналізувати. Всі експерти сказали, що відпрацювали красиво!
Випадок зі збитим «Орланом» хоч і унікальний, та далеко не найнебезпечніший у професійній біографії нашого героя. Він пілот досвідчений, за штурвалом більше ніж двадцять років, не раз був у миротворчих місіях, є кавалером ордена Данила Галицького. Ще до початку подій на Сході в яких тільки перипетіях не побував, та це не йде ні в яке порівняння з тим, що довелося пережити на цій війні.
— Наша бригада однією з перших вирушила на Донбас весною 2014-го. Це були навіть не перші дні, а перші години війни, — каже чоловік. — Запам’яталась Амвросіївка, коли летіли просто над «лінією», до кордону з Росією були лічені кілометри… Нарешті прилетіли, лягли трішки відпочити на розкладачках перед наступним марш-кидком, і тут наші розвідники перехопили ворожі перемовини. «Зараз «градами» накриють!» – хтось закричав. Знову підриваємося, біжимо… Непростим виявився і 2015-й рік із його непростими візитами до Донецького аеропорту, Дебальцевого, де ми також працювали…
