Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Повернувся з Польщі і добровольцем пішов у ЗСУ
Орест народився 24 жовтня 1999 року в місті Коломия на Івано-Франківщині. Навчався у спеціалізованій школі І-ІІІ ст. № 5 імені Тараса Шевченка, що має понад столітню історію. Вирізнявся поміж ровесників цілеспрямованістю і самостійністю рішень.
Після закінчення 9 класу у 2015 році продовжив навчання в Коломийському політехнічному фаховому коледжі, що є виокремленим підрозділом Національного університету «Львівська політехніка».
У 2019 році, за кілька місяців після закінчення коледжу, Орест був призваний на строкову службу. Спочатку він потрапив у навчальний центр у Стрию на Львівщині. Далі проходив службу на Харківщині, в місті Балаклія.
Повернувшись зі строкової служби на початку квітня 2021 року, поїхав працювати до Польщі. Додому їхати вирішив з початком повномасштабного вторгнення російських військ. Вже 2 березня 2022 року добровільно став до лав ЗСУ. Служив у 108-й авіаційній комендатурі на посаді розвідника зенітного артилерійського взводу 140-ї роти охорони в/ч А0742.
Захисник отримав звання старший солдат. За віддану службу командування військової частини нагородило Ореста похвальною грамотою.
Попри страшні для країни події, 2022 рік подарував Оресту щастя в особистому житті: у жовтні він зустрів свою другу половинку — дівчину Тетяну. Побралися 23 лютого 2023 року, мріяли про щасливе життя, яке настане після закінчення російсько-української війни.
Наприкінці квітня 2024 року бійця направили в навчальний центр Львівської області. Звідти шлях захисника проліг у Вовчанськ Харківської області, куди наступали з травня ворожі війська.
Життя Ореста Приймачука 11 червня 2024 року обірвала автоматна черга в ближньому бою у Вовчанську.
«Він був нашою такою короткою радістю, а тепер — вічний сум…» — написав батько Микола.
В останню путь загиблого воїна провели 16 червня 2024 року в Коломиї.
Орест був дуже доброю та надзвичайно щирою людиною. Він ні на мить не сумнівався у перемозі України, говорять побратими.
«Нині ми могли б вітати його з Днем батька, а не проводжати у вічну дорогу життя. Проте воїн Орест вибрав іншу дорогу. У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, він пішов добровольцем, щоб захищати незалежність нашої країни і виборювати вільне, гідне майбутнє для українського народу, — сказав військовий капелан, віцедекан Коломийського протопресвітеріату отець Сергій Дмитрук. — У 2023 році Орест одружився і мріяв про створення власної сім’ї, проте виборював вільне майбутнє для омріяних дітей, яких так і не дочекався. Його життя зупинилося передчасно, він прожив таке коротке, але гідне життя».
Поховали Ореста Приймачука на Алеї слави.
Посмертно захисник нагороджений нагрудним знаком «Комбатанський хрест».
Вічна пам’ять і шана Герою!
За матеріалами Меморіал. Платформа пам’яті, проєкту «Шана Захисникам» та Собору Святого Архистратига Михаїла УГКЦ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
