Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
На передовій, де свист куль і гул артилерії давно стали звичним фоном життя, воюють не лише солдати. Там стоять цілі історії, ціла українська земля — в обличчі кожного бійця. Один із них — пан Анатолій, із гордим позивним «Агроном», старший оператор ПТРК у протитанковому взводі 2-го механізованого батальйону 100 окремої механізованої бригади.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
Родом він із мальовничих Бруховичів, що на Волині. Ще юнаком навчався у Горохівському радгоспі-технікумі, де один спогад залишив особливо яскравий слід у серці. Це був мітинг Народного руху у Горохові, де легендарний В’ячеслав Чорновіл передав студентам синьо-жовтий прапор. І тієї ж ночі юний Анатолій разом із друзями вивісив його на гуртожитку, наче вільний птах на фоні ще «радянського» неба. На ранок весь Горохів гомонів про цей вчинок — а в душі вже визрівала та сама незалежність.
Служба у радянській армії перетворилася для нього на дорогу додому вже з лав Збройних сил України. Він служив у береговій охороні морської піхоти в Криму — і мріє повернутися туди знову, але вже під українським прапором.
— Крим — це Україна! І хай ідуть у д**у всі, хто думає інакше! — з блиском в очах каже пан Анатолій.
Після демобілізації він повернувся до землі — працював агрономом, доглядав ферму разом із братом. Земля була його стихією: трактор із повним комплектом обладнання, корови, кінь — не для роботи, а для душі. Ці спогади він береже і зараз, на фронті, з легкою ностальгією.
У 2015-2016 роках Анатолій уже брав участь в АТО у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. А 24 лютого 2022 року, без роздумів, знову став до лав захисників — цього разу у «Сталевій Сотці».
Його бойовий шлях — це понад рік у Серебрянському лісі, бої на Покровському напрямку та нині — гарячі дні Битви за Торецьк. Досвіду стільки, що вистачило б на книгу. А можливо — навіть на епопею.
— Розумію: боротьба триватиме. Росіянам муляє сама наша присутність. Без України вони — порожнеча, бо немає в них того стрижня, тієї історії. А ми — на своїй землі, і в нас міцніші нерви. Ми творці. А без творчості — навіть на полі бою не вистояти, — ділиться роздумами воїн.
Свої мирні захоплення пан Анатолій згадує з усмішкою:
— Найбільше люблю жінок! Ну і тихе полювання — з грибами в нашому лісі ніколи не зрівняється нічого. Мій рекорд? П’ятнадцять білих грибів на одній галявині!
Тож поки він тримає свій фронт, у серці живе віра в повернення додому, до рідної землі, до лісу, до мирного ранку з кошиком грибів… І з надією на те, що Крим знову стане частиною цього великого українського полотна.
Сталеві воїни «Сталевої Сотки» пишуть нову історію. І в цій історії немає місця сумнівам. Є місце лише силі, гідності та любові до рідної землі.
Як повідомляла АрміяInform, Донецька область стала ареною справжнього героїзму українських воїнів. Гвардієць з позивним «Скеля», який приєднався до 19-го Миколаївського полку охорони громадського порядку Південного ОТО Національної гвардії України в перші дні повномасштабного вторгнення, розповів про 28 днів безперервних боїв на передовій.
