Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Ця історія про Андрія Шаповалова, хлопця, який народився і виріс на Волині, а п’ятнадцятирічним підлітком потрапив у Дніпро, місто, яке стало його другою малою батьківщиною. Тут у нього згодом з’явився свій бізнес, який поступово налагоджувався – ремонтна майстерня, в яку вкладав всього себе. Та коли в Україну прийшла війна, Андрій одразу вирішив, що бізнес почекає, а його місце – в лавах воїнів, які стали на захист країни. Військовий шлях сержанта Шаповалова розпочався влітку 2014 року й триває понині. Загалом, від початку служби, без врахування періодів, проведених в ППД та відпустках, Андрій на передовій вже чотири повноцінних роки…
Від добробату до «Холодного Яру»
У липні 2014-го Андрій прийшов в головний офіс Дніпра, де відбирали кандидатів у добровольчий батальйон. Того ж дня, швидко зібравшись, вже приїхав на тренувальну базу добробату. Два місяці хлопці проходили надзвичайно жорсткий фізично і психологічно курс вишколу виживання в умовах війни. Тренували інструктори з бойовим досвідом в Афганістані, Чечні та інших «гарячих» точках.
Андрія, як одного з найкращих, зарахували у розвідувальний підрозділ батальйону. У складі розвідгрупи він забезпечував охорону і розвідку операторам БПЛА. Перші виїзди – у напрямку Донецького аеропорту в районі селища Піски. Розвідники на транспорті добиралися до блокпоста «Республіка міст», а звідти пішки вирушали на виконання бойових завдань. У певному квадраті група обстежувала місцевість на присутність противника, мінно-вибухових пристроїв й готувала місце роботи оператора. Потім забирали БПЛА і «пілота», ставали в кругову, убезпечуючи їх.
Згодом Андрій вирішив продовжити службу вже у ЗСУ. В квітні 2015-го через військкомат потрапив у роту охорони в Червоноармійську. Але ця робота не була до душі, він рвався у бойову частину, хотів воювати. Зрештою, після піврічного засипання командування рапортами на переведення, він потрапив до окремої механізованої бригади. Так Шаповалов став «холодноярцем».
Снайперський «ДШК»
Андрій дуже любить у всьому порядок, все має бути «на своєму місці» і «так, як годиться». А до зброї у нього особливо поважне ставлення. Для свого ДШК він сам придбав оптичний приціл, пристріляв, і не раз творив з ним «дива».
– На одному зі спеціалізованих сайтів знайшов за 10 тисяч саме такий, як мені треба, – згадує Андрій. – Я вибирав приціл, щоб тримав 50 калібр, тоді він для 12,7-мм буде ідеальним. Інакше – кілька пострілів і йому кінець. Дуже швидко виходить з ладу, і в результаті від прицілу – купа пластмаси і розбитих лінз. А цей – надійний, витримав вже другу ротацію.
На початку служби в бригаді Андрій був кулеметником, навідником ДШК. Знищував вогневі точки, укріплення противника, постійно ніс бойові чергування і не давав ворогу наблизитися до наших позицій.
На початку 2016 року під Кримським постійно йшли запеклі бої. Мало не щодня працювала артилерія й міномети. Андрій мав знищити ворожий бліндаж, з добре захищеної бійниці якого постійно допікав і не давав підняти голову НСВТ «Утьос».
– Відстань була невелика – до 500 метрів, – розповідає Андрій. – З третього пострілу я пристрілявся і прошив його бронебійними. Бив доти, поки на мене не полетів ПТУР. Він, слава Богу, промахнувся, пройшов у півтора метра наді мною, але відчуття були такі, що адреналін зашкалював. Я знову до ДШК і стріляв по ДОТу доти, поки він не розсипався і обвалився.
Під Верхньоторецьком Андрій теж добре попрацював – прицільним вогнем знищив дві ворожі позиції і склад з боєприпасами. Земля там була – один камінь, що пластами лежав. З нього сепари й облаштували свій СП. Саме з його бійниці вони постійно вели вогонь і корегували обстріли.
– До противника було – 1200 метрів, – каже сержант Шаповалов. – Добре укріплена позиція. Нелегко її було знешкодити. Я тоді вже купив для «дашки» приціл, пристріляв. Напевно, дні три гатив по СП, аж поки її розвалив на друзки.
Але найцікавіший у бойовій біографії Андрія епізод, коли вогневу позицію противника він знищив лиш одним пострілом ДШК.
– Це було під Богданівкою у 2017-му, – ділиться Андрій. – Я корегував стрільбу і заодно вчив новачка – номера обслуги. Після чергової поправки, бачу – він стріляє і бронебійна куля влучає точно в бійницю, вибух, і на місці «дота» лише дим та вогонь. Вогневої точки миттю не стало – здетонував БК. Взагалі ж, щоб пристрілятися, достатньо 5-7 пострілів. Це без оптики, тільки з механікою. А якщо ще хороше корегування, то – все! Уявляєте, одна куля з ДШК – і позиції вже нема!
За шість років жодної подряпини, але контузії – постійно
Кулеметник на передовій, як і командир, найпривабливіша для ворожих снайперів ціль. Це не стендова стрільба по тарілках чи мішенях у тирі. Небезпека підстерігає повсякчас. Задля знищення вогневої точки «орки» не шкодують ні снарядів, ні мін.
У першій же ротації під Кримським Андрій лише за місяць шість разів потрапляв під пекельний вогонь: 120-ті, постріли танка, 82-гі, РПГ, СПГ…
Після танкового обстрілу чоловік лише кілька днів лікувався у госпіталі, допікав головний біль. Трохи окріп, і одразу назад – на передову. Наступного дня після повернення потрапив під 120-ті.
– Ми сиділи на СП, – згадує Андрій, – за спиною стіна мішків із піском, а за нею, метри за 3-4, була літня кухня. В неї і влучила міна. Вибуховою хвилею мене відкинуло, декілька метрів пролетів і вдарився об стіну. І ось на цьому місці, лічених квадратах, я не міг знайти побратима. Чую, десь кричить, а де – не бачу. Курява стовпом, в голові – постійно дзвенить. Зрештою знайшов, допоміг отямитись – у нього була акубаротравма. А ще за тиждень 82-га поряд впала і граната від РПГ. І все за місяць.
Якось під Кримським Андрія мало не дістала куля. Він чатував біля свого ДШК, як раптом пролунав постріл, відчув, ніби удар по рукаві фліски. Глянув – дірка, а крові немає. Куля пройшла за якийсь міліметр від руки.
Іншого разу військовий відпрацював з кулемета і стояв в окопі – спостерігав за противником. Раптом почув характерний шурхіт – звук «ВОГа». Ледве встиг зреагувати – впав на дно окопу. Вибух вирвав і викинув за бруствер кулемет, все навколо посік осколками. Андрій лише обтрусив шматочки землі, які щедро його обсипали з ніг до голови.
Військова служба до снаги, коли надійний тил
Андрій розпочинав війну стрільцем добробату, у бригаді «Холодний Яр» став навідником ДШК, а за пів року – головним сержантом механізованого взводу. Нині ж він – головний сержант роти.
Те, що з кулеметом сержант на «ти», підтвердили змагання на першість ОТУ в 2018 році. Тоді він продемонстрував чудові знання і володіння ДШК, точність стрільби на дистанції 750 метрів. І, відповідно, здобув перше місце в угрупованні.
Андрій вміло вправляється не тільки зі зброєю, а й добре керує підлеглими, коли в роті бракувало офіцерів, він довгий час командував взводом. Нині серед його головних завдань – бойова підготовка роти. Зокрема робота з молодшими командирами, допомога ротному в управлінні боєм, обладнання позицій, вогневих точок.
Сержант Шаповалов дуже добре вправляється з усіма завданнями. Підлеглі йому довіряють і рівняються на нього. Адже він знаходить підхід до кожного, завжди ухвалює правильні рішення, у службі універсально поєднує повагу й вимогливість, людяність і дисципліну.
І ось завершилася чергова ротація, підрозділи повертаються в ППД. Тут на Андрія чекають його найдорожчі у світі – дружина Лілія й чотирирічна донька Злата. Впродовж довгих місяців розставання Андрій постійно відчуває їхню любов і підтримку. Нечасті й не дуже тривалі, але такі напрочуд теплі й сповнені любові телефонні розмови зігрівають душу, додають наснаги, впевненості. Правду кажуть, коли є надійний тил, і на передовій не страшно. Адже саме щасливе і світле майбуття близьких та рідних, добробут і велич України і є головним мотивом, найважливішим завданням Андрія й усіх українських воїнів-захисників!
Фото автора і з домашнього архіву Андрія Шаповалова
